Читати книгу - "Кров і правда, Alina Pero"

Бій уже тривав кілька хвилин. Повітря в залі було гарячим від напруги, крики глядачів змішувалися з гуркотом ударів. Запах крові, поту і металу створював задушливу атмосферу, але я вже звикла до цього. Це був світ, у який я увійшла свідомо, світ, де Фантом був частиною жорстокої гри.

Він бився впевнено, різко, без зайвих рухів. Його удари були точними, кожен – розрахований. Його суперник – здоровило з татуюванням на грудях – явно був професіоналом, але Фантом тримався рівно, витримував удари і відповідав ще жорсткіше.

Я спостерігала за боєм, намагаючись тримати обличчя спокійним, але всередині все стискалося. Я бачила, як йому дістається – розсічена брова, синці на ребрах, але він не зупинявся. Чорт, він взагалі відчуває біль?

А потім… Він повернув голову, і наші погляди зустрілися.

Момент. Одна секунда.

Його очі стали холодними, напруженими. Немов удар блискавки пронизав його свідомість. Він відволікся. І цього було достатньо.

Молот скористався шансом. Його кулак впився Фантому прямо в щелепу. Удар був сильним – Фантом похитнувся, але втримався. Зуби стиснуті, щелепа напружена. Я бачила, як його погляд наповнився люттю, як змінилася його постава.

Ще один удар, але цього разу – від нього.

Його кулак різко пішов угору, потрапляючи прямо у підборіддя суперника. Молот похитнувся. Фантом не зупинився – серія ударів, швидких, точних. Молот впав.

Шум у залі вибухнув хвилею криків. Перемога.

Фантом стояв над суперником, важко дихаючи. Його обличчя було в крові, але він не звертав на це уваги. Повільно обернувся до мене.

Я хотіла відвести погляд. Хотіла. Але не змогла.

Його очі говорили одне: «Що ти тут робиш?»

Я не знала, що відповісти.