Читати книгу - "Експеримент що знищив світ, Nebula"

Усередині будинку було темно й тихо. Лише звук кроків Є Сона та Рін лунав у просторій вітальні. Запах старого дерева та пилу наповнював повітря. Є Сон швидко оглянув приміщення: книжкові полиці, камін, розкидані папери на столі. Хтось тут був, і зовсім недавно.

— Думаєш, він втік? — тихо запитала Рін, стискаючи руків’я ножа.

— Можливо, але навряд. Він сховався тут не просто так, — відповів Є Сон, прямувавши до коридору.

Раптом у дальньому кінці кімнати щось рипнуло. Обоє миттєво завмерли. Є Сон різко розвернувся, направивши ліхтарик у бік звуку. У тіні біля книжкової шафи застиг чоловік у зім’ятому костюмі. Він виглядав виснаженим, із темними колами під очима та небритим обличчям.

— Не стріляйте! — злякано підняв руки догори.

— Ти — Максим Олександрович Гайдук, так? — спокійно запитав Є Сон, але його палець залишався на спусковому гачку.

Чоловік кивнув, нервово ковтнувши слину.

— Ти працював фінансистом на проєкті "Альфа-вірус". Нам потрібна інформація.

— Я… я не маю нічого спільного з тим, що сталося! Я просто займався фінансами! — голос Гайдука тремтів.

Є Сон підійшов ближче, його погляд став ще жорсткішим.

— І все ж таки ти втік і ховаєшся. Значить, щось знаєш. Говори.

Фінансист важко зітхнув, провів рукою по обличчю, ніби намагаючись зібратися з думками.

— Вони… вони хотіли створити біологічну зброю, але все вийшло з-під контролю. Вірус мутував. Керівники проєкту вирішили знищити всіх, хто міг би говорити. Я втік, бо розумів, що наступним буду я.

— Хто ще залишився в живих? Хто має дані про вірус? — різко спитала Рін.

— Є один учений… Доктор Чон Хан Су.

— Корейське ім’я? — здивувалася Рін.

Гайдук похитав головою.

— Ні. Він китаєць. Його родина емігрувала до Південної Кореї ще до його народження. Але він завжди вважав себе китайцем і навіть працював із китайськими дослідниками. Він був головним розробником. Якщо хтось і знає, як зупинити це, то тільки він.

Є Сон обмінявся поглядами з Рін. Це був слід, який їм потрібен.

— Де він?

— Я не знаю точно… але чув, що він міг сховатися в старій лабораторії на покинутій військовій базі.

Є Сон трохи відступив, обдумуючи почуте.

— Якщо ти нам брешеш…

— Ні, ні! Я кажу правду! — швидко запевнив Гайдук.

— Гаразд. Тоді тобі краще зникнути. Якщо вони знайдуть тебе раніше за нас, ти не доживеш до завтра, — сказав Є Сон і, розвернувшись, рушив до виходу.

Рін ще секунду дивилася на зляканого фінансиста, а потім пішла слідом. Вони мали нову ціль — знайти доктора Чон Хан Су, перш ніж це зробить хтось інший.

Є Сон і Рін вийшли з будинку, швидко розчинившись у темряві ночі. Вітер колихав гілки дерев, створюючи ілюзію руху довкола.

— Думаєш, Гайдук сказав правду? — запитала Рін, коли вони сховалися за кущами біля паркану.

— Він наляканий, але не дурний. Якщо збреше, його знайдуть першими. У нього не було вибору, — відповів Є Сон, оглядаючи територію.

Їм потрібно було залишити маєток якомога швидше. Є Сон ще раз перевірив, чи немає охорони, після чого вони пролізли через отвір у паркані, який зробили раніше. Як тільки їхні ноги торкнулися м’якого ґрунту лісу, вони рушили в темряву, рухаючись безшумно й обережно.

Через кілька хвилин ходьби Рін порушила тишу:

— Якщо доктор Чон Хан Су ще живий, він у небезпеці. Якщо він знає, як зупинити вірус, то ті, хто це все почав, теж полюють на нього.

Є Сон кивнув, витягаючи карту.

— Його потрібно знайти раніше за них. Стару військову базу можна перевірити, але якщо вона дійсно покинута, нам потрібно підготуватися.

Він підняв погляд на Рін.

— Треба дістати спорядження.

— Де?

Є Сон на мить задумався, потім посміхнувся.

— Є один знайомий, який нам допоможе. Але я не впевнений, чи він ще живий.

Рін скептично глянула на нього:

— Ти хоч раз вплутувався в щось, де не було ризику?

Є Сон знизав плечима.

— Хто не ризикує, той не п’є шампанського.

— Або не живе достатньо довго, щоб його випити, — пробурмотіла Рін.

Він тихо засміявся.

— Ти права. Але якщо ми зараз зупинимося через страх, то просто дамо ворогам виграти. Той, хто приймає рішення швидко, має перевагу.

Рін зітхнула, але кивнула.

— Отже, вирушаємо?

— Без сумніву.