Читати книгу - "Експеримент що знищив світ, Nebula"

Є Сон і Рін рухалися крізь темряву, прокладаючи шлях через густий ліс. Гілки ламалися під ногами, хоча вони намагалися йти якомога тихіше. Місяць ледь пробивався крізь хмари, відкидаючи бліде світло на їхні постаті.

— Скільки часу нам потрібно, щоб дістатися до твого знайомого? — запитала Рін, злегка прискорюючи крок.

— Якщо підемо без зупинок, близько чотирьох годин, — відповів Є Сон, не озираючись. — Він мешкає в покинутому складі за містом. Якщо він ще там.

— І ти не впевнений, що він живий?

— У нашій справі довіряти можна лише мертвим, бо вони вже не зрадять.

Рін насупилася, але промовчала. Їй не подобалася ця філософія, але вона знала, що Є Сон говорить правду.

---

Через кілька годин вони дісталися околиць покинутого складу. Будівля височіла перед ними, обшарпана часом, із зарослим двором. Все виглядало занадто тихо, навіть для такої місцевості.

Є Сон підняв руку, подаючи знак зупинитися.

— Щось не так, — прошепотів він.

Рін уважно оглянула територію.

— Пастка?

— Можливо. Або тут уже нікого немає.

Він дістав пістолет і рушив уперед, обережно ступаючи по потрісканому асфальту. Рін слідувала за ним, стискаючи в руці ніж.

Є Сон торкнувся дверей складу. Дерево було вологим, але нещодавно його хтось відкривав. Він прислухався. Усередині — тиша.

Він зробив глибокий вдих і відчинив двері.

Повітря всередині було сперте, пахло пилом і металом. Сонячні промені пробивалися крізь дірки в даху, освітлюючи безлад всередині. Старі ящики, розбиті пляшки, темні плями на бетонній підлозі.

— Якщо він тут, то дуже добре ховається, — шепнула Рін.

Є Сон знову зупинився, уважно вдивляючись у темряву.

І раптом — звук.

З далекого кута складу почувся слабкий шерех, схожий на хруст сухого паперу.

Є Сон блискавично направив туди зброю.

— Хто там?!

Тиша.

Він рушив уперед, жестом наказавши Рін бути насторожі. Кожен крок луною віддавався по приміщенню.

І тут із тіні виринув силует.

— Ти не змінився, Є Сон, — пролунав хриплий голос.

З темряви вийшов чоловік — худий, з виснаженим обличчям, але з пильним поглядом. Він тримав у руках пістолет, хоча не наставляв його.

Є Сон опустив свою зброю, але не прибрав її повністю.

— Ти живий. Це добре.

Чоловік скептично всміхнувся.

— Що тобі потрібно?

Є Сон злегка примружився.

— Допомога.

Чоловік зітхнув і повільно опустив пістолет.

— Ну що ж… тоді заходьте. Але попереджаю: якщо ви принесете за собою проблеми, я вас першими і пристрелю.

Є Сон кивнув.

— Домовились.

Рін здивовано глянула на чоловіка, що стояв перед ними. Його втомлені очі уважно вивчали їх, а руки, хоча й були розслаблені, все ще залишалися біля зброї.

Вона повернулася до Є Сона:

— Хто це?

Є Сон на мить затримав погляд на чоловікові, а потім тихо відповів:

— Це мій батько.

Рін розширила очі, але швидко взяла себе в руки. Вона ніколи не чула, щоб Є Сон згадував сім’ю.

Чоловік кивнув:

— І давно ти перестав мене так називати, синку?

Є Сон не змінив виразу обличчя.

— Відтоді, як ти залишив мене.

У кімнаті запанувала напружена тиша. Рін відчула, що це не просто зустріч після довгої розлуки — між ними було щось більше, щось нерозказане.

Батько Є Сона глибоко зітхнув і відступив у глиб складу.

— Ну що ж… Ти прийшов сюди не для того, щоб говорити про минуле. Що тобі потрібно?

Є Сон опустив пістолет і впевнено сказав:

— Нам потрібна твоя допомога.

Чоловік уважно подивився на нього, потім перевів погляд на Рін.

— І з чим же я маю вам допомогти?

Є Сон не вагався:

— Ми шукаємо доктора Чон Хан Су.

Батько знизав плечима.

— І чому він вам потрібен?

Рін заговорила першою:

— Він може допомогти зупинити вірус.

На обличчі чоловіка з’явилася суміш подиву й напруги.

— Вірус… Отже, ви все-таки вплуталися в це.

Він подивився на Є Сона, довго й пильно.

— Якщо ти справді хочеш знайти Чон Хан Су, тобі доведеться ризикнути більше, ніж ти думаєш. Він давно не в Китаї. Востаннє його бачили в Європі, в одній з підпільних лабораторій.

Є Сон стискав кулаки.

— У тебе є контакти?

Чоловік усміхнувся куточком губ.

— Я міг би знати одну людину… Але чи готовий ти довіритися мені, після всього, що було?

Рін поглянула на Є Сона, чекаючи його відповіді.

Він мовчав кілька секунд, а потім твердо відповів:

— Якщо це означає врятувати мільйони людей… Так.

Батько кивнув.

— Добре. Тоді слухайте уважно.