Читати книгу - "Велике Стерво, Анна Di"

---

Вони домовилися, що Аліса залишить своє авто на платній стоянці — щоб не викликати зайвих підозр. Потім вона викличе таксі й поїде до детективного бюро, звідки разом із Константином вирушать до будинку. Максим уже був на місці — він заздалегідь змінив машину й приїхав самостійно.

Ось відредагований і трохи згладжений текст з плавнішими переходами, покращеною стилістикою та граматикою:

---

Діставшись до необхідного місця, Аліса розрахувалася за таксі й почала виймати сумки з багажника. До неї одразу ж підійшов Константин і мовчки взяв їх у руки.

— Дякую, — кивнула дівчина й рушила за ним.

Він акуратно поклав речі в багажник свого авто, відчинив для Аліси дверцята, а потім обійшов машину й сів за кермо. Вони виїхали з міста.

— Як ви думаєте, Константине, скільки часу нам доведеться ховатися? — запитала Аліса, коли вже минули перші хвилини мовчання.

— Костя, — відповів він.

— Що?

— Називай мене просто Костя. І давай на “ти”.

— Добре, тоді ти теж на “ти” — і просто Аліса.

— А можна ще якось інакше? — усміхнувся чоловік, зиркнувши на неї з вогником в очах.

— Ну, взагалі-то на роботі я — Аліса Анатоліївна. Можеш так звертатись, якщо дуже хочеш, — пожартувала вона, розвівши руками.

— Зрозуміло. Щодо твого питання... Час покаже. Все залежить від того, наскільки їм важливий Анатолій. Можливо, вони вже завтра забудуть про нього, а можливо — навпаки, саме він їм потрібен. Мої люди відстежуватимуть активність і повідомлятимуть мені.

— Але ж ти сам казав, що телефонами користуватися не можна?

— Звичайними — так. Але мій телефон — зашифрований, спеціально для таких справ.

— Ти взагалі спала сьогодні? — несподівано запитав він.

— Так погано виглядаю? — хмикнула Аліса.

— Не те щоб... просто синці під очима видають, — лукаво підколов її Костя.

— Дякую, що повідомив. А то я у дзеркало взагалі не дивлюсь - так би і не знала. — саркастично відповіла вона.

— Та ти гадючка! — розсміявся він.

— Бери вище, я — Чорна Мамба, — підтримала Аліса, і вони разом засміялися.

Коли сміх стих, Костя запропонував їй поспати, адже до місця залишалося ще хвилин сорок. Дівчина не заперечувала й невдовзі задрімала. Прокинулася вже від легкого дотику до плеча й голосу:

— Аліса, прокидайся, ми вже приїхали.

— Що? — сонно промовила вона, розплющуючи очі й потягуючись. — Приїхали?

— Так, — усміхнувся Костя, милуючись її заспаним виглядом. — Якщо хочеш, можеш одразу лягти в кімнаті відпочити.

— Та ні, дякую, я вже виспалася, — відповіла вона, виходячи з машини.

Константин знову взяв усі сумки — і свої, і її — не дозволивши Алісі допомогти. Коли вона спробувала настояти, він просто глянув на неї згори вниз — і вона зрозуміла, що краще відступити.

На порозі їх зустрів Максим.

— Привіт, як дорога? — запитав він і попрямував назад у дім.

— Привіт. Сонно, — позіхнула Аліса й знову потягнулася.

— Костя настільки нудний? — іронічно підняв брову друг.

— Ні. Просто попередня ніч була з шурхотом і “уявними гостями”.— А де мої родичі? — виділила останнє слово вона з особливим натяком.

Максим скривився й вказав рукою на другий поверх:

— Вони вже встигли мене дістати. Все їм не так: краєвид з вікна “неправильний”, бо замість восьми дерев — п’ять; вода “не така”, хоча фільтрована...

— Тепер ти розумієш, чому я у вісімнадцять поїхала вчитися в інше місто?

— Ти свята! Протриматися цілих вісімнадцять років і не задушити її...

Ця розмова точилася у вітальні. Сам будинок був двоповерховий — просторий, але дуже затишний. У ньому було чотири спальні — по дві на кожному поверсі. Кожна з них мала власний санвузол, тож мешканці не заважали одне одному.

Кухня — сучасна й стильна, з чистими лініями та технікою останнього покоління. Простора вітальня з м’яким диваном, кількома кріслами й живим каміном створювала атмосферу спокою й тепла. Поруч — гостьовий туалет, щоб не доводилося повертатися до своєї кімнати. 

З вітальні також був вихід на затишну веранду з плетеними кріслами й невеликим столиком. Звідси відкривався приголомшливий вид на ліс, що оточував будинок — справжній спокій для душі.

— Ти вже зайняв кімнату? — запитав Костя.

— Ні, — відповів Максим.

— Чур моя кімната на першому поверсі! — вигукнула Аліса.

Константин миттєво підхопив:

— Я теж буду на першому.

З другого поверху одразу ж долинув невдоволений голос Ліни. До Максима лише зараз дійшло, як його спритно обійшли друзі.

— Кость, я ж, взагалі-то, гість... — спробував він протестувати.

— Ні за що, — відрізав той і розвів руками. — Вибач, але мені мої нерви дорожчі.

— А мої нерви тебе не хвилюють?

— Ти ж юрист. У вас вони мають бути натреновані, — знизав плечима детектив.

— Аліса — HR. Вона стреси лускає, як горішки! — намагався хоч якось ухилитися Максим від співіснування на одному поверсі з Толею та Ліною.

— Нічого не чую, — сказала Аліса, беручи свої речі, і пішла до найближчої кімнати.

— Не цінуєте ви мене! — ще почувся за її спиною ображений голос, перш ніж вона зачинила двері.

Кімната виявилася невеликою, але затишною: велике ліжко з м’яким матрацом, шафа для одягу, компактний робочий стіл біля вікна та приліжкова тумба зі світильником. Мінімалістично, але все необхідне було. Окремі двері вели до власного санвузла з душовою кабіною, унітазом та раковиною з дзеркалом.

Аліса встигла переодягнутися у вільні штани й футболку з довгими рукавами, коли в двері постукали. Відчинивши, вона побачила Костю з її термосумкою.

— Ти забула, — сказав він, окинувши її поглядом з ніг до голови, а потім простягнув сумку.

Аліса трохи знітилася, але швидко взяла себе в руки:

— О, це треба віднести на кухню.

— А що там? — поцікавився він, дивлячись на сумку. — Я ж казав, що в холодильнику все є.