Читати книгу - "У полоні Фонду, Crown Horror"

 — Гей, дивіться, у тій кімнаті колекція касет, нумо поглянемо?

Інші ведмедики закивали Залізному і побігли до чергової кімнати. Вони могли бути справжніми янголятами... Коли поруч не було людей.

 — Я наздогоню.

 — Марку, ти ж розумієш, що якщо спробуєш втекти, Маска про це дізнається?

 — Не хвилюйся щодо цього, мені просто треба побути насамоті.

Плюшевий знизав плечима і пішов за рештою, а Марк сів на підлогу і поклав лапку на порцелянове сердечко.

 — Ти казала, що я виберуся, так от, маю шанс покинути це місце проте... Навіть якщо я знову стану людиною і повернуся до старого життя, що стане з тобою? Швидка смерть від якогось чудовиська, якщо пощастить.  — Він відчув, як обличчя намокло, наче заплакав, нехай це й виглядало дивно, якщо дивитися з боку.  — Пробач, що йду один, я ж знаю, ти завжди мене пробачаєш, навіть якщо розпатякаю зайвого вченим чи змушую тебе згадувати щось жахливе.

 — Тобі погано?

 — Що? Ні, усе гаразд. Не хвилюйтеся, я доведу вас до виходу.

 — А потім куди підеш?

 — Повернуся на нижній рівень, мені треба допомогти... якщо встигну.

 — Я намагаюся не зволікати, коли комусь потрібна допомога.

 — Ну, то ви з пацієнтами працюєте, а це моя подруга.

 — Дружба то доволі диввна хвороба, іноді мені здавалося, навіть страшніша від чуми. Чого тільки вона не робить з людьми...

 — Помиляєтеся, ніяка це не хвороба! Друзі допомагають одне одному тому, що можуть, а не з відчутя боргу, і на жертви йдуть свідомо. Дружба дарує нам надію та віру, вона лікує від порожнечі у душі. Особливо тут. Місце, де ти весь час сидиш у клятій камері на одинці з собою, проте вам не зрозуміти, як воно.

 — Я доволі багато часу провів у Фонді, тож...

Їхню розмову урвав 035. Він вибіг на них, маючи при собі відносно цілого носія, але чомусь впав на коліна та почав кричати.

***

Пів хвилини після зміни носія. Він піднявся з підлоги та роздивився. За столом сиділа... Та дівчина, яку залишив Марк. Усе так само поранена, проте, вона все ж таки тут.

 — Ти вже молився Евегілато? Я певна, він чує твої молитви.

Тепер усе стало зрозуміло. Ці двоє з однієї секти, ось чому Фонд досі їх не прикінчив. Втім, яка різниця? Він відчиняє сейф та дістає реагент, після чого мішає необхідні інгредієнти і нарешті виливає на себе антидот. Дівчисько не заважає, та коли він підходить до дверей кидається.

 — Ти втягнув мене у цю секту і мало не згодував мою душу цій почварі, а тепер отак просто йдеш? Е ні, цього разу вже я не відпущу тебе!

Одержимий розуміє, що вона не помічає його і розмовляє з Картером. Він пробує сказати шось телепатично, але його сигнал не може потрапити до голови: ота залізна штука заважає. Емі чекає кілька секунд, а тоді переходить на крик.

 — Ти за все відповіси!

Нажаль, антидот ще не почав діяти, тож Маска просто відштовхує від себе цю ненормальну і виходить з кімнати. Та раптом чує вже інший голос. Ну звісно, те, що рятувало її від кеторів.

 — Мандруєш від тіла до тіла, твоє життя беззмістовне, тому ти позбавляєш сенсу інших, та все ж ти маєш душу, маєш страх.

Чим би воно не було, краще з ним не зв'язуватися, тим паче тепер, коли кожна хвилина важлива. Залишивши поранену з її друзями Маска вирушає на пошук решти, та ніяк не може їх відшукати, зате у кожному куті бачить цю божевільну, оточену пітьмою. У якийсь момент він розуміє, що опинився у відділі для чистки пам'яті: це тіні привели його сюди, і вона сидить на тому клятому стільці, тримаючись за голову.

 —І де зараз твій Червоний Бог?
 Намагаючись відступити, 035 наштовхується на тіньові силуети, цілком реальні. На них гниття не працює і вони штовхають його до того стільця, сміючись при цьому.

 — Не хвилюйся, Картер, я певна ця... процедура очистить твою душу від чорних думок.

Тільки зараз Маска зрозумів, до чого усе йшло. Дівчина поступилася місцем його носію, якого тіні прив'язали до стільця. Сам він не любив таких шоу, та ці істоти, схоже, від природи були азартними. Одна з них тримала Емі за руку, і от її голос 035 почув дуже чітко.
 — Це твій хід, закінчуй!

І вона натисла на важіль, від якого тіло вдарило струмом. Для Одержимого то були дрібниці а от його носій... Просто згорів вщент.

***

035 знайшов якогось роззяву, що став його новим носієм. Він поспішав знайти 049, бо сили вже відновлювалися, а це значить, вони зможуть піти, без ведмедів. Проте, тіні були іншої думки. На відміни від Емі, яка, здається, навіть не розуміла, що відбувається, її друзі чудово відчували інших надприродних істот поблизу, і тепер вони причепилися до Одержимого.

Їхні силуєти танцювали на стінах, малюючи божевільні картини. То була історія однєї дівчини, яку Червоний Бог обрав стати своїм втіленням. Та для того, щоб вселитися у тіло, треба було отримати згоду від душі, якій воно належить, або вигнати її звідти, довівши до межі життя. Картер обрав другий варіант, для надійності вирішивши вскрити череп. І Маска побував там  — побачив палату до найдрібнішої деталі, відчув запах спитру та крові, та найгірше, його чола торкнулася фантомна пилка, і вперше за своє існування 035 зрозумів, як це, коли не носій, а твоє власне тіло тріщить по швах.