Читати книгу - "Алтин-толобас"

Але тут же фон Дорн розгледів збоку, осторонь од юрби, ставну жіночу постать: чорна хустка, лазуровий охабень, у руці білий вузлик — і про арапа відразу позабув.

Стешка обід принесла. Значить, полудень.

Хустка у Стешки була хоч і вдовина, та не вбога, а дивного лімозького оксамиту. Охабень доброго сукна, а як поли розійдуться, видно козлині черевики з червоними сап'яновими панчохами. Лице набілене, щоки за московською модою нарум'янені у два червоні яблучка. Дивитися на Стешку приємно, та й вузлик до речі. У нім, Корнеліус знав, пироги із в'язи-гою та маком, глек пива, шмат баранини з імбиром і неодмінно зерниста білориб'яча ікра, варена в оцті.

По-європейськи зараз був полудень, а по-російськи третя година дня. У московитів своє годиночислення, час тут вираховують по-чудному, від сходу сонця, так що кожні два тижні відлік змінюється. Нині, наприкінці жовтня, у росіян у добі дев'ять денних годин і п'ятнадцять нічних. Якщо минуло від зорі три години, значить, три години і є.

Стешка чинно сіла на колоду, розправила складки, на касаточку (це таке лагідне слово, означає Schwalbe, хоча Корнеліус на вузьку чорну пташку начебто не був схожим), поглядала ніби скоса. Московитки ніжностей на людях не визнають, у чоловіках шанують суворість; галантність вважають за слабкість характеру, тому фок Дорн од своєї коханої відвернувся. Обід зачекає, зараз ніколи.

Зі Стешкою поручику винятково поталанило — і стосовно Диспозиції, і в різних інших відношеннях. Стешчин чоловік, поки не вчадів у лазні, був у Німецькій слободі пожежним яригою — стежив, аби іноземці вогнищ не палили та димарі чистили. Коли молодиця овдовіла, то так на Кукуї й лишилася. Зажила ліпше, ніж при своєму яризі, тому що виявила себе майстринею-білошвейкою, шила місцевим матронам сорочки, панчохи, хустки з батисту. Дім збудувала на слобідській межі — на російський манір, але чистий, світлий. У Корнеліуса нині сорочки були одна біліша одної, тонкого голландського полотна, коміри мереживні, крохмальні, та й сам завжди нагодований, обігрітий, приголублений.

У Стешки вдома добре. Піч із синьо-зеленими кахлями, вікна з косих шматочків слюди, весело підфарбованих, так що сонячного дня по стінах скачуть різнобарвні зайчики, мов у католицькому храмі. Лави дерев'яні, та вкриті строкатими клаптяними серветками, а на постільній лаві перина лебедячого пуху. Спеціально для Корнеюшки, щоб йому зручніше люльку курити, господиня завела й німецьке різьблене крісло, та до нього ослінчик, ноги класти. Сама сяде поряд на підлогу, голову на коліно прилаштує і ну пісень співати. Чим не рай? Особливо коли після купідонових утіх, а перед тим ще була лазня з холодним медом, вишневим чи журавлиновим.

По правді кажучи, були і в російському житті свої позитивні сторони. А вірніше так: якщо жінка захоче зробити життя чоловіка приємним, то доб'ється свого хоч би навіть і в Московії.

Вдова кликала Корнеліуса поселитися в неї зовсім, але він тримався, відмовлявся службою — мовляв, мусить жити при цейхгаузі. Стешка незрозумілого слова лякалась і на деякий час одставала, та потім підступалася знову. Справа ж була не в цейхгаузі — боявся фон Дорн прирости до солодкого життя, розтратити злість, яка живила його рішучість своїми жагучими соками. Що справа завершиться одруженням, цього І не страхався. Слава Богу, російські закони щодо цього суворі. Православній за «бусурмана» заміж не можна, а щоб фон Дорн перехрестився в грецьку віру, московити не діждуться. Стешка, та, певно, сама з охотою в католицтво б перейшла, та тільки тут за такі речі можна й на вогнище потрапити. Хоча хто її знає. Може, й не перейшла б, навіть заради касаточки — вельми вже набожна.

Щоразу перед тим, як із поручиком на лаву лягти, Стешка знімала натільний хрестик і, попрохавши у Богородиці прощення, закривала ікону занавісочкою — так годилося за російським звичаєм. Наступного дня після гріха до церкви зайти не сміла, молилася перед входом, разом із блудницями та перелюбцями. Хлопчаки та нечеми показували на таких пальцем, сміялись, а Стешка тільки земно кланялася, терпіла. Жінки в Московїї взагалі безмірно терплячі.

Чоловіки їх б'ють, тримають під замком, до гостей не випускають, за стіл не саджають. Кажуть, сама цариця, коли захоче іноземних послів подивитися чи забавитися комедійним дійством, змушена підглядати потай, крізь особливі грати — та й це вважається за нечувану вільність.

За зраду чоловік має право дружину забити на смерть, і нічого йому за це не буде. Інша річ — якщо сам дружину кому тимчасово віддасть, у рахунок невиплаченого боргу, таке не забороняється. А що буває з жінкою, якщо на чоловіка руку здійме, Корнеліус уже бачив. Московський суд на розправу скорий, і покарання найстрашніші, хоча б навіть і за сущу дрібницю.

Один писець з Іноземського приказу, Сенько Кононов (фон Дорн у нього свого часу грамотку на харчування отримував), необачно пропустив літеру в царському титулуванні. За те йому, згідно з уложенням, праву руку до зап'ястя геть — не безчесть великого государя. А обрубок загнив, пішов антоновим огнем, так і помер нещасний Сенько у зойках і страшних муках.

А ще був мушкетер із кращої в полку першої роти, котру допускають охороняти вулиці під час царських виїздів, на ім'я Яшко Ребров. Без злого заміру, випадково, впустив мушкета в караулі біля Спаських воріт. Мушкет найновішої конструкції, з кремінним замком, од удару об камінь взяв і випалив. Шкоди нікому не було, куля в небо пішла, а все одно державний злочин — поблизу від височайшої особи із зброї палити. Так Яшка, замість того щоб відшмагати за недбалість чи в карцер на три дні всадовити, віддали катові. Праву руку й ліву ногу відрубали хлопцеві, живи тепер, як хочеш.

Спершу Корнеліус тільки жахався безглуздій суворості московських законів, але з часом почав примічати, що люди якось нічого, пристосовуються, й закони ці порушують набагато частіше, ніж у Європі, де суд до людських недосконалостей значно поблажливіший. І дійшов поручик висновку: коли приписи закону надмірно суворі, людина виконувати їх не буде — знайде обхідний шлях. На всяку силу вишукається хитрість. Вода проточить камінь, а трава проросте крізь цеглу.

Чому-чому, а хитрості та пройдисвітства у московитів можна було повчитися. Взяти хоча б звичайний, нелиходійський злочин: коли хто в борги заліз, а віддати не може. В Москві за це боржника хапають і становлять на правіж; луплять година за годиною, з рання до обіду, батогами по щиколотках, поки не завиє й не побіжить сам себе в кабальники продавати,