Читати книгу - "Крізь роки пам'яті , Верона Дарк"

Вагітність Лізи проходила важко. Стрес, безсонні ночі біля ліжка Макса, постійна тривога за нього — усе це виснажувало її тіло й душу. Лікарі неодноразово попереджали її, що їй потрібно більше відпочивати, берегти себе та дитину, але Ліза не могла відійти від Макса. Вона вірила: він бореться, і вона має бути поруч.

Одного вечора вона знову втратила свідомість прямо в палаті. Медсестри миттєво кинулися до неї, а батьки Макса, що саме прийшли з Деніелом провідати сина, були нажахані.

— Лізо! — скрикнула мати Макса, підбігаючи до неї.

Її терміново перевели в гінекологічне відділення. Дитина була в порядку, але лікар застеріг:

— Вона виснажена. Стрес і недосипання шкодять і їй, і дитині. Якщо не змінити режим — можуть бути ускладнення.

Ці слова стали переломним моментом для батьків Макса. Вони нарешті зрозуміли повну глибину страждання Лізи. Того ж вечора вони вирішили діяти.

— Ти не можеш бути тут цілодобово, Лізо, — сказала мама Макса, тримаючи її за руку. — Ми будемо чергувати з тобою. Ми — твоя родина. І ми подбаємо про тебе та малюків.

З того моменту Ліза отримала не лише моральну підтримку, а й турботу, якої їй так бракувало. Вона нарешті змогла трохи розслабитися, знаючи, що не одна. Увечері, лежачи в палаті, вона гладила животик і шепотіла:

— Твій тато скоро прокинеться. Я вірю.

Минуло кілька місяців. Живіт Лізи став ще більшим, сили її танули з кожним днем. Вона жила між лікарняною палатою Макса й дитячою кімнатою вдома, де її чекали Деніел і бабуся. Та ось однієї ночі, коли небо було вкрите грозовими хмарами, в неї раптово відійшли води.

Швидка, тривога, сутички — усе було як у сні. У лікарні Ліза була знесилена, та незламна. Пологи почалися важко: дитина довго не могла з’явитися на світ, Ліза задихалася від болю, серце билося тривожно.

А в іншій частині лікарні, в палаті інтенсивної терапії, Макс раптом сіпнув пальцями. Монітори подали сигнал, тиск підвищився, пульс прискорився. Лікарі кинулися до нього, а Макс, немов крізь туман, відкрив очі.

— Ліза… — тихо прошепотів він.

Лікарі були вражені: після довгих місяців коми він прийшов до тями саме в той момент, коли його кохана боролася за життя їхньої дитини.

— Він при свідомості! — пролунало в коридорі. — Макс прокинувся!

У пологовому ж голос лікаря лунав рішуче:

— Пані Лізо, ще трохи! Малятко вже зовсім близько!

Сльози болю й надії лилися по щоках жінки. В останній момент, коли вона вже не мала сили, в голові її знову прозвучав той голос — сильний і теплий:

— Я тут… Я живий…

І саме тоді з’явилася на світ їхня донечка — крихітна, тепла, з потужним першим криком. Ліза впала назад на подушку, знесилена, але щаслива. Доньку поклали їй на груди, і вона заплакала з усмішкою.

У той самий вечір до палати привезли Макса. Він був слабким, але в свідомості. Побачивши Лізу з донькою на руках, його очі наповнилися слізьми. Він простягнув руку до неї, й Ліза, тремтячи, взяла її в свою.

— Ти повернувся… — прошепотіла вона.

— Бо ти мене кликала… — відповів він.