Читати книгу - "Знак Афіни, Рік Рірдан"

— Жодних автівок... — промовив він. — Але гадаю, ми б однаково не зупиняли попутні автівки.

— Еге, — погодилась Пайпер, стурбовано вглядаючись вдалину дороги. — Ми вже занадто багато часу провели на землі. Це територія Геї.

— Гм... — Джейсон клацнув пальцями.— Я можу попросити друга нас підвезти.

Персі здійняв брови.

— О, справді? Я теж. Гайда подивимось, чий друг прийде швидше?

Джейсон свиснув. Пайпер знала, що він робить. Але з того часу, як вони зустріли Бурю в Будинку Вовка минулої зими, тільки три спроби викликати грозового духа були успішними. Сьогодні небо було таким блакитним, що Пайпер не дуже вірила, що кінь прийде.

Персі просто заплющив очі й зосередився.

До цієї миті Пайпер не мала нагоди його роздивитись. Після стількох розповідей про Персі в Таборі Напівкровок, він здавався їй... ну, він не справляв сильного враження, особливо поряд із Джейсоном. Персі був худішим, десь на дюйм нижчим, з трохи коротшим і значно темнішим волоссям.

Пайпер такі хлопці не дуже подобались. Побачивши його в якомусь універмазі, вона певно прийняла б його за скейтера: по-недбалому привабливий, швидше за все легковажний і, безперечно, бешкетник. Вона б трималась осторонь, адже у її житті неприємностей вистачало. Але вона розуміла, чому він подобається Аннабет і чому вона потрібна йому. Якщо хтось і міг утримати цього хлопця в шорах — то це Аннабет.

У чистому небі загуркотів грім.

Джейсон посміхнувся.

— Незабаром.

— Запізно. — Персі вказав на схід, звідки виром мчала чорна крилата фігура. Спочатку Пайпер вирішила, що це Френк у формі ворона. А потім зрозуміла, що фігура завелика, як на птаха.

— Чорний пегас? — запитала вона. — Ніколи не бачила таких.

Крилатий жеребець опустився на землю. Він риссю підійшов до Персі й тикнувся мордою в його обличчя, а потім із цікавістю повернув голову до Пайпер та Джейсона.

— Пірате, — промовив Персі, — це Пайпер і Джейсон. Вони друзі.

Кінь заіржав.

— Ну, може, потім, — відповів Персі.

Пайпер чула, що Персі вміє говорити з конями, бо він син Посейдона, володаря цих тварин, але ніколи не бачила цього на власні очі.

— Чого хоче Пірат? — поцікавилася вона.

— Пончиків, — усміхнувся Персі. — Завжди пончики. Він понесе всіх трьох, якщо...

Раптом повітря похолоднішало. У Пайпер вистрелило у вухах. Приблизно за п’ять ярдів від них, над соняшниками, мчав мініатюрний вихор заввишки у триповерхівку, наче зі сцени «Чаклуна Країни Оз». Він опустився на дорогу поряд із Джейсоном і набув форми коня — туманний скакун, тіло якого спалахувало блискавками.

— Буря, — широко всміхаючись промовив Джейсон. — Давно не бачилися, друже.

Грозовий дух став дибки і заіржав. Пірат боязко відступив.

—Тихо, хлопче. Він теж друг! — промовив Персі, вражено дивлячись на Джейсона. — Круто, Грейс.

Джейсон знизав плечима.

— Я потоваришував із ним під час битви в Будинку Вовка. Узагалі-то, він вільний дух, але час від часу погоджується мені допомогти.

Персі та Джейсон залізли на своїх коней. Пайпер ніколи не почувалась упевнено з Бурею. Нестримна їзда на звірі, який може будь-якої миті розчинитись у повітрі, змушувала її дещо нервувати. І все ж вона взяла руку Джейсона й залізла на коня.

Буря мчав дорогою, а Пірат ширяв у небі над ним. На щастя, їм не трапилося жодної автівки — це могло б скінчитись аварією. Не минуло й хвилини, поки вони дісталися потрібного дорожнього знака, що виглядав точнісінько так, як у видінні Пайпер.

Пірат приземлився. Обидва коні застукотіли копитами по асфальту. Жодному з них, здавалось, не сподобалась раптова зупинка, коли тільки-но вдалося належним чином розігнатись.

Пірат заіржав.

— Твоя правда, — промовив Персі. — Винаря ніде не видно.

— Перепрошую? — пролунав голос з-за полів.

Буря так швидко повернувся, що Пайпер ледве не звалилась.

Пшениця розсунулась. Перед ними з’явився чоловік з видіння Пайпер. У широкополому капелюсі, увінчаному виноградними лозами, пурпуровій сорочці з короткими рукавами, шортах кольору хакі та сандаліях з білими шкарпетками. Виглядав він років на тридцять, мав невеличке черево і походив на гравця університетської футбольної команди, який досі не усвідомив, що вже давно не студент.

— Хтось щойно назвав мене винарем? — промовив він, неймовірно розтягуючи слова. — Кличте мене Бахусом, якщо ваша ласка. Або паном Бахусом. Чи владикою Бахусом. Ще можна О-боги-не-вбивайте-мене, володарю Бахусе.

Персі змусив Пірата наблизитися, хоч кінь цьому не дуже зрадів.

— Ви виглядаєте інакше, — сказав богові Персі. — Стрункіші. Волосся довше. І ваша сорочка не така кричуща.

Бог вина скосив на нього, очі.

— Що ти, на біса, верзеш? Ти хто такий? Де Церера?

— Га.... які ще цербери?

— Я гадаю, він мав на увазі Цереру, — промовив Джейсон. — Богиню землеробства. Ви називаєте її Деметрою. — Він шанобливо кивнув богові. — Повелителю Бахусе, ви пам’ятаєте мене? Я допоміг вам із тим зниклим леопардом у Сономі.

Бахус почухав своє щетинисте підборіддя.

— А... так. Джон Грін.

— Джейсон Грейс.

— Ну, або так. Тебе відрядила Церера?

— Ні, повелителю Бахусе. Ви тут чекали на зустріч із нею?

Бог фиркнув.

— Ну, хлопче, не розважатись же я приїхав у Канзас! Церера покликала мене сюди на військову нараду. Через пробудження Геї гине врожай. Поширюється посуха. Карпої влаштували заколот. Навіть мій виноград наражається на небезпеку. Церера хотіла об’єднати сили у війні рослин.

— Війна рослин, — промовив Персі. — Ви збираєтесь озброїти кожну виноградинку крихітною штурмовою гвинтівкою?

Бог зіщулився.

— Ми зустрічались раніше?

— У Таборі Напівкровок. Я знаю вас, як пана Д. — Діоніса.

— А! — Бахус зморщився й притиснув долоні до скронь.

На мить його постать замерехтіла. Пайпер побачила іншу людину — гладшу, більш приземисту та у вульгарній сорочці з леопардовим принтом. А потім Бахус знову став Бахусом.

— Припини! — випалив він. — Годі думати про мене грецького.

Персі кліпнув очима.

— Е-е-е... але...

— Ти бодай уявляєш, як важко залишатися зосередженим? Голова весь час розколюється! Ніколи не знаєш, що робиш і куди йдеш! Постійно перебуваєш у сварливому настрої.

— Дуже схоже на вас звичайного, — промовив Персі.

Ніздрі бога роздулися. Один з виноградних листів на його капелюху спалахнув вогнем.

— Якщо ми були знайомі в іншому таборі, дивно, що я досі не