Читати книгу - "Ю-критерій Манна-Уїтні, Olha Alder"

— Не обіймай мене вночі. — Різко відповів він. — Я не збираюся більше піддаватися нічним телячим ніжностям.

Він гучно хлопнув дверима трейлера, зачиняючи їх за собою.

Генрі заплющив очі, а потім засунув руки у волосся, чіпляючись пальцями. Він звинувачував себе, внутрішньо проклинав. Дональд хворий, і він його останній родич. Шукати кровних родичів, якщо такі взагалі були — йому здавалося дурною справою. Він їх не знав і сумнівався, що мамині сестри розповіли щось своїм дітям про час, проведений в Огайо.

Знову образити єдину рідну людину... Генрі шкодував, але знав, що не зможе інакше.

Мама справді приділяла йому мало часу. Вона притискала його до себе, гладила по волоссю, цілувала в лоб. Мама була світлом у віконці, але приходила лише кілька разів на день, поки Генрі чекав батька.

Уроки Генрі викладали гувернери й учителі. Вони вкладали в нього те, що знали самі. Мама мало що знала.

Роздумуючи, Генрі став краще розуміти батька. Колега з роботи, гарна жінка з високою допитливістю, яка не замкнулася вдома, а тягнулася до знань і навіть робила відкриття — могла привабити його своїм магнетизмом.

Генрі й сам дивився на жінок, які були його колегами. Він навіть не думав про те, щоб розглядати милу інститутку чи аристократку, що отримала музичну освіту в Лондоні.

Ні, його вабили жінки, сповнені розуму й логічного мислення. Розумні жінки.

Джин Ебігейл була розумною, рішучою. Вона вміла виживати. Але навряд чи справлялася з розрахунками високої точності.

— Дональде. — Генрі зайшов у трейлер і зняв черевики. — Я, звичайно, повний осел. — Зізнався він. — Тому я досі не одружений.

Дональд лежав на невеликому ліжку в м'якому пледі. Він відвернувся обличчям до великого, заштореного вікна й заплющив очі.

— Я зрозумів, що шукав розумну жінку, але яка розумна жінка зможе витерпіти мене...?

— Жодна. — Почулося бурмотіння Дональда.

— Ось саме... Що?! Дональде, я прийшов вибачатися перед тобою, а не питати твоєї думки.

— Гаразд. — Зітхнув Дональд і сів на ліжку, надіваючи окуляри в роговій оправі. — Ти, звичайно, повний осел. Я знав завжди. Але ти мені подобаєшся.

— Що? — Він нахмурився. — У якому сенсі?

— У романтичному. — Впевнено сказав Дональд.

— Ой... — Генрі зробив крок назад і притулився спиною до стінки трейлера. — І давно?

— А... З семи років? — Дональд похилив голову.

— І що мені тепер робити?

— Тобі?! — Щиро обурився Дональд. — Продовжуй шукати дружину. — Він зняв окуляри й, відкинувши їх осторонь, ліг набік і заплющив очі.

Спочатку Генрі мовчки стояв біля стінки, потім тихо підійшов і дістав другий плед із шафки над ліжком.

— Я посплю в іншому місці.

Дональд нічого не відповів.

— Якщо буду потрібен — поклич. — Він відчинив двері, збираючись взутися й вийти. У теплий трейлер проник сильний порив різкого холодного вітру. — А... краще залишуся тут. — Він зачинив двері зсередини.

Генрі розклав плед і загорнувся в нього цілком, залишаючи зовні лише ніс.

— Я не буду тебе обіймати. — Пробурчав Генрі і витягнув руку з пледа. Він поклав руку на стегно Дональда. — Ну хіба що трохи.

Дональд, знаючи, що Генрі бачить лише його потилицю, розплився в усмішці.