Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Сага про Форсайтів 📚 - Українською

Читати книгу - "Сага про Форсайтів"

261
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сага про Форсайтів" автора Джон Голсуорсі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 287
Перейти на сторінку:
прозирала жаліслива зневага до жінки, котра допустилася такої помилки в своєму житті — такої величезної, безглуздої помилки.

— Йому також доручено й оздобити будинок — все на його розсуд. Це просто чудово… — і Джун засміялась, радісно тремтячи всім своїм маленьким тілом; потім підвела руку і вдарила по мусліновій завісці. — Знаєте, я навіть попросила дядечка Джеймса… — але, згадавши той неприємний інцидент, вона зразу змовкла, і, збагнувши, що приятелька не поділяє її захвату, незабаром попрощалася і пішла. На вулиці вона озирнулась: Айріні й досі стояла на порозі. Джун помахала їй рукою, але Айріні у відповідь лише приклала руку до чола і, повільно повернувшись, зачинила двері…

Сомс зайшов до вітальні й подивився на Айріні крізь вікно.

Вона сиділа нерухомо в затінку японського тенту, видно було, як ворушиться на її білих плечах мереживо — то, дихаючи, підіймалися й опадали її груди.

Але здавалося, що ця мовчазна жінка, котра непорушно сиділа в сутінках, випромінює тепло, що в ній киплять почуття, наче все єство її збурилося і в глибинах його відбувалася якась зміна.

Непомічений, він нишком вернувся в їдальню.

VI. ДЖЕЙМС РОЗВІДУЄ

Невдовзі звістка про Сомсові плани обійшла всіх родичів і викликала хвилювання, що завжди охоплює Форсайтів, коли вони чують про ухвалу, яка змінює чиєсь майнове становище.

Трапилося це не з Сомсової вини: сам він вирішив тримати справу в секреті від усіх. Але щаслива Джун поділилася своєю радістю з місіс Смолл, дозволивши їй розповісти новину одній лише тітоньці Енн, — вона гадала, що це підбадьорить бідолашну стареньку! Бо ж тітонька Енн уже багато днів не виходила із своєї кімнати.

Місіс Смолл відразу розповіла все тітоньці Енн, а та усміхнулася, відкинувшись на подушках, і сказала виразним, але по-старечому тремтячим голосом:

— Для Джун це дуже добре, та, сподіваюся, вони будуть обачні — справа ця досить небезпечна.

Коли вона лишилася на самоті, обличчя її спохмурніло, наче вкрилося хмарою, що віщує дощовий ранок.

Пролежавши в ліжку стільки днів, вона безперестану намагалася зміцнювати силу волі; це видно було й на її обличчі: кутики уст раз по раз стискалися.

Покоївка Смізер, яка стала на службу до тітоньки Енн ще зовсім молодою і про яку говорили: «Смізер — дівчина хороша, але надто млява», — щоранку з надзвичайною пунктуальністю виконувала церемонію, що вінчала здавна усталений ритуал ранкового туалету. Діставши з глибин сніжно-білої скриньки пласкі сиві кучерики, знаки особистої гідності тітоньки Енн, вона обережно вручала їх хазяйці, а сама поверталася до неї спиною.

І кожного дня тітоньки Джулі й Гестер були зобов'язані приходити й доповідати про Тімоті, про те, що у Ніколаса, чи пощастило любоньці Джун умовити Джоліона, щоб він прискорив весілля, адже тепер містер Босіні споруджує Сомсові будинок; чи правда, що дружина молодого Роджера при надії, як пройшла операція в Арчі; і що зробив Свізін із тим порожнім будинком на Вігмор-стріт, наймач якого збанкрутував і так негарно з ним повівся; та передусім про Сомса: чи Айріні й досі… й досі вимагає окремої кімнати? І кожного ранку Смізер чула: «Я зійду сьогодні вниз, Смізер, годині о другій. Ви мені допоможете, я ж бо надто залежалася!»

Розповівши про будинок тітоньці Енн, місіс Смолл під величезним секретом поділилася новиною з місіс Ніколас, котра в свою чергу запитала Вініфред Дарті, чи це правда, вважаючи, що вона, доводячись Сомсові сестрою, повинна про те знати. Від неї новина пішла далі й зрештою її внесли у вуха Джеймсові. Він страшенно розхвилювався.

— Ніхто мені нічого не розказує, — поскаржився він. І замість того, щоб піти до Сомса, мовчазності якого він побоювався, Джеймс узяв свою парасольку й рушив до Тімоті.

Місіс Септімус і Гестер (якій теж розповіли — вона людина певна, їй навіть розмовляти важко) охоче, навіть залюбки заходилися обговорювати новину. Даючи містерові Босіні роботу, Сомс, вважають вони, вчинив благородно, але досить ризиковано. Як це Джордж його назвав? Піратом! Дотепно! Джордж, той завжди придумає щось дотепне! Проте все це було зроблено в межах родинного кола — вони гадають, що Босіні вже можна зарахувати до рідні, хоч це якось і дивно.

Джеймс перебив їх:

— Ніхто про нього нічого не знає. Навіщо Сомсові здався отой молодик! Я певен, що до цього діла доклала рук Айріні. Я поговорю з…

— Сомс попередив містера Босіні, — перебила його тітонька Джулі, — щоб він нікому про це не розказував. Я певна, пересуди йому ні до чого, а коли довідається Тімоті, його це дуже розтривожить, і я…

Джеймс приклав до вуха долоню.

— Що? — запитав він. — Я вже зовсім оглух. Не чую анічогісінько. У Емілі знову болить нога. Виходить, у цьому місяці ми не зможемо вибратись до Уельсу. Завжди якась тобі халепа. — І, вивідавши все, що йому було треба, він узяв капелюха й пішов.

День був погожий, і Джеймс подався пішки через Гайд-парк до Сомса, де мав намір пообідати, бо Емілі злягла через свою ногу, а Рейчел і Сісілі поїхали до знайомих на дачу. З Роу він звернув на доріжку, що вела навпростець до Найтбріджських воріт парку через галявину, порослу вигорілою, низькорослою травою, де паслися чорні вівці, сиділи пари і лежали долілиць волоцюги, наче трупи на полі, де щойно відгримів бій.

Він ішов швидко, опустивши голову, не озираючись навкруги. Парк, що був якраз у центрі того поля бою, де він змагався все своє життя, не породив у нього ані думок, ані міркувань. Ці трупи, що їх викинуло тиснявою і виром боротьби, ці пари закоханих, що сиділи, пригорнувшись одне до одного, тішачися годиною раювання, вкраденого у нудної одноманітності щоденної праці, не розбудили його уяви, він уже пережив той час, коли людина перебуває в полоні фантазії; його ніс, наче ніс овечки, був спрямований до моріжка, на якому він пасся.

Один його наймач останнім часом почав зволікати із сплатою оренди, і перед Джеймсом постало серйозне питання: чи не виселити його відразу, але тоді, чого доброго, будинок може простояти пусткою аж до різдва. Он Свізін уже має таку халепу, але так йому й треба, — він надто довго вичікував.

Заглибившись у свої міркування, Джеймс простував рівномірною ходою, тримаючи парасольку за стрижень під ручкою, так щоб не черкати кінчиком землю й не м'яти посередині шовку. Його вузькі високі плечі згорбилися, довгі ноги швидко ступали з механічною точністю; і його похід через парк, де під ясним промінням сонця панував такий непорушний супокій і де стільки людей

1 ... 25 26 27 ... 287
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сага про Форсайтів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сага про Форсайтів"