Читати книгу - "Острів Скарбів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Прозорий струмок бив з-під землі майже на самісінькій вершині невеликого пагорба. Біля струмка було поставлено рублену будівлю. В ній могли розміститися чоловік сорок. Для рушниць у стінах будівлі було зроблено бійниці:' Навколо розчищено широку ділянку, огороджену частоколом у шість футів заввишки, без будь-якого входу. Перелізти через частокіл було дуже важко, а сховатися за ним від тих, хто сидів би в блокгаузі, просто неможливо. Засівши в блокгаузі, можна розстрілювати нападаючих, як куріпок. Маючи добрих вартових і достатній запас провіанту, звідси можна відбивати напад цілого полку.
Особливу увагу я звернув на струмок. Хоч у каюті на «Іспаньйолі» в нас усього було вдосталь — і зброї, і амуніції, і харчів, і чудових вин, — але там не було води. Я роздумував над усім цим, коли нараз пролунав жахливий передсмертний людський зойк. Хоч я не один раз уже стикався з насильною смертю, бо служив у війську герцога Кемберлендського[29] і сам був поранений під Фонтенуа[30], проте серце моє боляче стиснулося. «Загинув Джім Гокінс», — подумав я мимоволі.
Багато значить бути старим солдатом, але бути лікарем значить ще більше. У нашій справі не можна втрачати жодної секунди. Я негайно усе обміркував, поспішно повернувся на берег і скочив у човник.
На щастя, Гентер був чудовий весляр. Шлюпка помчала мов стріла, і незабаром ми опинилися знову на борту шхуни. Мої друзі були дуже схвильовані. Сквайр сидів білий мов крейда: добрий чоловік з гіркотою думав про те, під яку небезпеку підвів усіх нас. Один із шести матросів, що лишилися на судні, почував себе теж, очевидно, не краще.
— Цей чоловік, — сказав капітан Смоллетт, кивнувши в його бік, — ще новак у таких справах. Він мало не знепритомнів, докторе, коли почув цей крик. Ще трохи, і він приєднається до нас.
Я розповів капітанові про свій план, і ми почали обговорювати подробиці його виконання.
Старого Редрета ми поставили у коридорі між каютою та баком, давши йому для захисту три чи чотири заряджені мушкети. Гентер підвів шлюпку до кормового вікна, і ми з Джойсом заходилися навантажувати її порохом, мушкетами, сухарями, свининою. Потім опустили в неї бочку з коньяком і мою дорогоцінну скриньку з медикаментами.
Тим часом сквайр і капітан вийшли на палубу. Капітан покликав другого боцмана, який лишився за старшого серед шести матросів.
— Містер Гендс, — сказав Смоллетт, — нас тут двоє. І кожен має по два заряджені пістолети. Того із вас, хто подасть сигнал на острів, буде вбито на місці.
Бунтівники спочатку сторопіли, а потім, порадившись, кинулися вниз, розраховуючи, очевидно, напасти на нас з тилу. Наскочивши у вузькому проході на Редрета з мушкетами, вони побігли назад. Чиясь голова вистромилась із люка на палубу.
— Униз, собако! — крикнув капітан.
Голова зникла. Всі шестеро, страшенно перелякані, десь поховалися й принишкли.
Тим часом ми навантажили нашу шлюпку по самісінькі борти. Потім Джойс і я вилізли через кормове вікно і, щосили веслуючи, помчали до берега.
Наша друга поїздка дуже збентежила двох матросів на березі. Наспівування «Ліллібулеро» знов увірвалось. І перш ніж ми встигли обминути мис, один з них вискочив з шлюпки і зник у глибині острова. Спочатку я хотів змінити свій план і знищити їхні шлюпки, але побоявся, що Сільвер із своїми бандитами може бути поблизу і що ми втратимо все, коли поженемося за двома зайцями.
Незабаром ми причалили до берега в тому місці, де й раніше, і почали розвантажувати шлюпку. Зваливши на плечі скільки могли, ми донесли наші припаси до укріплення і перекинули їх через частокіл. Потім, залишивши для охорони Джойса — самого, але зате з шістьма мушкетами, — ми з Гентером повернули до шлюпки і знову навантажились. Таким чином, працюючи без перепочинку, ми перетягли весь наш вантаж. Джойс і Гентер зайняли позицію в блокгаузі, а я, веслуючи щосили, помчав назад до «Іспаньйоли».
Ми рискнули ще раз навантажити шлюпку. Та це було не таким уже й риском, як може здатися. Наші вороги переважали нас кількістю, це безперечно, але тип були краще озброєні. Ніхто з бунтівників на березі не мав мушкета, і, перш піж вони підійшли б до нас на відстань пістолетного пострілу, ми встигли б застрелити принаймні шістьох із них.
Сквайр чекав мене біля кормового вікна. Весь його смуток одразу зник. Він спритно спіймав кінець вірьовки, який я кинув, і закріпив його. Ми знову почали поспішно навантажувати шлюпку свининою, порохом, сухарями. Потім захопили по одному мушкету і по одному кортику для мене, сквайра, Редрета і капітана. Зброю і порох, що лишилися, ми викинули за борт, на глибину двох з половиною сажнів. Крізь прозору воду видно було, як виблискує осяяна сонцем сталь на чистому піщаному дні.
Саме тоді почався відплив, і шхуна обернулася навколо якоря. Біля шлюпок на березі залунали голоси. Хоча це й свідчило, що можна не побоюватися за долю Джойса та Гентера, бо вони перебували далі на сході, але все-таки це змусило нас поспішати.
Редрет залишив свій пост у коридорі і спустився в шлюпку, яку ми потім підвели до корми, щоб зручніше було зійти капітанові Смоллетту.
— Гей, хлопці! — гукнув він. — Ви чуєте мене?
З бака йому не відповіли.
— Слухай, Абрагам Грей, я до тебе звертаюся!
Знову мовчанка.
— Грей, — ще гучніше закричав містер Смоллетт, — я залишаю корабель і наказую тобі іти слідом за твоїм капітаном. Я знаю, що ти хороший хлопець, та й інші не такі вже погані, як хочуть здаватися. Ось у мене годинник у руці. Даю тобі тридцять секунд, щоб приєднатися до мене.
Пауза.
— Та йди ж уже, хлопче, — вів далі капітан. — Не примушуй нас марнувати час. Я рискую своїм життям і життям усіх цих добрих джентльменів.
Почувся шум боротьби, глухі удари, і на палубу вискочив Абрагам Грей. Щока в нього була порізана ножем. Він підбіг до капітана, мов собака, якому свиснув хазяїн.
— Я з вами, сер, — сказав він.
Миттю скочили обоє в шлюпку, і ми відчалили. Отже, корабель було покинуто. Але до частоколу ми ще не дісталися.
Розділ XVII
РОЗПОВІДЬ ПРОДОВЖУЄ ЛІКАР. ОСТАННЯ ПОДОРОЖ У ШЛЮПЦІ
Цей паш останній — п'ятий — рейс дуже відрізнявся од усіх інших. По-перше, шлюпка була страшенно перевантажена. П'ятеро дорослих чоловіків, та до того ж троє з них — Трілоні, Редрет і капітан — понад шість футів заввишки, — цього вже було більше ніж досить для такого маленького човника. А
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Острів Скарбів», після закриття браузера.