Читати книгу - "Буба : мертвий сезон"

— Я була б вдячна за інформацію, коли пан Сталін матиме для мене час. Я живу в цьому будинку. На третьому поверсі.

Буба докладно подала свою адресу, не зважаючи на розчарований вираз обличчя знайомого. Клеменс більше не посміхався. Він похмуро притакував і цього разу попрощався першим.

— Радий зустрічі, але мені час до матусі. А вам бажаю гарного дня, — чолов’яга ледь уклонився й рушив у бік старих кам’яниць.

* * *

Мама сиділа посеред вітальні й нагадувала зірку, що зійшла з небосхилу. Ледь збентежена, проте готова до будь-яких запитань, вона давала рідним інтерв’ю. Бубі на мить здалося, що дідусь, бабця Рита й батько, які невідривно дивилися на маму, скидалися на бідних родичів на прийомі в знаменитої Софі Лорен.

— Не можу повірити, що роман екранізують! — повторювала вона із сяючим поглядом. — Якби не пан Протек, жовта преса продовжувала б писати, що я королева кітчу.

— Королева кітчу, — голосно повторив дідусь. — Звучить доволі непогано…

— І, на жаль, правдиво, — додав батько.

Мама не звернула на ці зачіпки найменшої уваги.

— А тим часом пан Протек, мій збавитель, зустрівся із продюсером…

— Яка мужність! — продовжував іронізувати тато.

— І уявіть собі, — не здавалася мама, — що цей продюсер, кажуть, мільярдер, прочитавши мій роман, не міг спокійно спати!

— Ще б пак, кошмари почали снитися, — батько був непохитний.

— Пробач, Маріє, це буде фільм жахів? — увічливо поцікавилася бабця Рита.

— Ні, — буркнула мама, уже трохи роздратована чоловіковими кпинами. — Це розповідь про кохання. Але дуже зворушлива.

— От коли б вона ще зворушила гаманець цього мільярдера, — дідусь повернувся до земних реалій.

— А мені б хотілося, щоб Марися коротенько розповіла нам про сюжет, — бабуся глянула на невістку з рідкісною для неї симпатією.

— Із задоволенням, — мама скромно потупилася. — Зізнаюся, що я й сама розчулююся, варто мені подумати про «Ув’язнених у сідлі».

— Це автобіографічна розповідь про роман моєї дружини з паном Протом, знову втрутився тато, — і в цьому й полягає весь драматизм та складність твору! — злостиво додав він.

— Із паном Протеком, — виправила мама. — Мій роман розповідає про запізніле почуття. Їй уже під п’ятдесят, а йому немає й сорока, — почала вона.

— Ну, то ж героїня зовсім молода, — у голосі бабці Рити забриніла щирість, за що мама обдарувала її чарівною посмішкою.

— Вони знайомляться під час їзди на конях. І проводять разом у стайні багато часу…

— У стайні, кажеш? Гм-м-м… — замислилася бабця. — Не надто романтичне місце… Але якщо вони гарні люди, то навіть стайня може виявитися раєм для закоханих…

— От-от. А вона, Неллі, втікає до коней від чоловіка-тирана, від його постійних ревнощів і зрад, — мама промовисто глянула на батька, який саме готувався продемонструвати дружині чергову в’їдливу посмішку.

— Кінь чимало стерпить, — погодився дідусь, задоволений, що може, нарешті, приєднатися до розмови. — Пригадую, як колись, здається, ще до війни, не пам’ятаю, якої, полковник Станько, котрий важив, — дрібничка! — сто сорок кілограмів, сідав на свою шкапину, у якої було прегарне ім’я — Південна Лазур. І ця Лазур, уявіть-но, витримувала полковника Станька, який любив повторювати, що коли б Господь Бог з істот жіночої статі обмежився створенням шкапи, чоловіки були б набагато щасливіші. Авжеж, далекосяжне порівняння, — покірно зізнався дід, дивлячись на обурені обличчя присутніх дам.

— У кожному разі, — продовжувала мама, оминувши мовчанкою дідусеві теревені, — моя героїня довго опирається почуттям до молодшого за неї чоловіка, бореться із собою, бо вона — жінка шляхетна й порядна. Але настає такий день…

— Нехай-но я вгадаю! — не втримався тато. — Настає день, коли наша Неллі, продовжуючи опиратися спокусі, потрапляє в тенета кохання! А потому чоловік цієї нещасної вмирає від інсульту. Закохана пара присягається одне одному в незгасних почуттях, і навіть родинні інтриги не в змозі їм завадити, — закінчив він тоном пророка.

Після такої татової сміливості Буба боялася навіть глянути на батьків, але на її подив мама схопилася зі стільця і, обіймаючи спантеличеного чоловіка, шепотіла йому на вухо: «Любий Пацику, коханий чоловіченьку… Прочитав книжку своєї дружиноньки… І навіть не зізнався мені, шибеник…».

— Ну… що ж — тато явно тягнув час, тарабанячи пальцями по столі. — Ти, Марисю, мене недооцінюєш… мабуть…

— Але все зміниться! — Мама радісно плескала в долоні. — Усе віднині зміниться! От побачите!

— А ролі? — бабуся Рита продемонструвала непідробний інтерес до маминих успіхів. — Ти матимеш на це якийсь вплив?

— Цього, люба матусю, я не знаю, хоча, якщо чесно, у мене є щодо цього власні думки.

— Які саме? — допитувалася бабця.

— Ну… Бродзик у ролі Нелл і й Закосцельний у ролі її коханого, — заявила мама.

— Я іншого й не сподівався, — увічливо зауважив дід.

— Бродзик, кажеш… — висловлювала бабця сумніви. — Але ж ти казала, що це не дуже молода жінка…

— Ну… так… — замислилася мама. — Справді. Але якщо Бродзик доробити кілька зморшок? Як ти гадаєш, Павелку? Зо дві на шиї та якусь біля очей…

— Без проблем! — підтримав її тато тоном знавця. — Це може навіть цікаво виглядати. Усі із часом старіють, а твоя героїня здаватиметься старшою, а потім помолодіє від щастя, — пояснив він, і родина полегшено зітхнула. Фільм було врятовано.

— Побачите! — мама глянула на всіх звитяжним поглядом. — Наше життя цілковито зміниться, і здається, ми можемо подумати про маленький будиночок…

— А може, і для мене знайшлася б малесенька роль? — тато вже більше не намагався кепкувати. Запитання пролунало якось жалібно й щиро, і це здивувало Бубу.

— Звичайно, любий! — мама була ладна неба татові прихилити. — Можна ввести сцену із крамницею. Ти міг би продавати аксесуари для їзди верхи… — вона нашвидку творила сценарій.

— Знову крамниця? — зітхнув батько. — Продавати й продавати… Наче я більше ні на що не здатен…

Бубі стало прикро, що тато ще не почавши працювати з аксесуарами, уже знеохочений новою роботою.

Прислухаючись до чимраз сміливіших мрій, пов’язаних з витрачанням майбутнього багатства, дівчина подумала, що це схоже на повтор якогось комедійного серіалу, баченого не раз і добре знаного. Причому саме вона завжди опинялася на другому плані.

А власне кажучи, — майнуло в її голові, — цей другий план ніхто не цінує. Ти перебуваєш у тіні справжніх зірок, проте саме звідти видно, як слабо вони сяють.

— Бубо, принеси коньячок і чарки. Ми повинні відзначити успіх твоєї знаменитої мами! — урвав її роздуми тато. А дідусь аж почервонів від задоволення. І Буба знала, що причина його щастя криється аж ніяк не в доньчиних успіхах. Бо дід радів синиці в жмені, а не