Читати книгу - "Чарівник Країни Оз"

— Чому б нам не покликати летючих мавп і не попрохати їх перенести Дороті через пустелю?

— Мені це не спадало на гадку! — вигукнула дівчинка. — Зараз збігаю по золоту шапку.

Незабаром вона повернулася до тронної зали із шапкою, промовила чарівні слова, і миттю у відчинені вікна одна за одною шмигнули летючі мавпи й оточили її.

Ватажок поклонився їй.

— Ти викликаєш нас вдруге. Чого ти хочеш?

— Я хочу, щоб ви перенесли мене в Канзас, — попрохала Дороті.

Проте Ватажок летючих мавп похитав головою:

— Це неможливо. Ми живемо в одній країні й не можемо полишати її межі. У Канзасі не було жоднісінької летючої мавпи, і, я думаю, ніколи й не буде, бо нам там не місце. Ми раді виконати все, що ти захочеш, але не маємо права перелітати через пустелю. До побачення!

Ватажок знову вклонився, розпростав крила й вилетів у вікно, а за ним уся його зграя.

Дороті готова була розплакатися від прикрості.

— Я даремно витратила друге бажання, — поскаржилася вона. — Мавпи не змогли мені допомогти!

— Дуже шкода, — поспівчував щиросердий Залізний Лісоруб.

Страшило знову замислився, і його голова так надулася, що Дороті злякалася, чи не лусне вона.

— Треба покликати солдата із зеленими бакенбардами, — нарешті вирішила вона, — і попрохати в нього поради.

Послали по солдата. Незабаром він боязко ступив до зали й зупинився, переминаючись із ноги на ногу. До цього він ніколи тут не бував.

— Ця маленька дівчинка, — сказав солдату Страшило, — хоче перетнути Безкрайню Пустелю. Як це зробити?

— Не знаю, — відповів солдат. — Ніхто з мешканців цієї країни ніколи не перетинав пустелю, крім великого Оза.

— Невже ніхто не може мені допомогти? — засмутилася Дороті.

— Хіба що Глінда, — була відповідь.

— Хто така Глінда? — запитав Страшило.

— Чарівниця Півдня. Це наймогутніша з усіх чарівниць, і править вона Краєм Ковтачів. Крім того, її замок стоїть неподалік від краю пустелі. Можливо, вона знає спосіб перетнути її.

— Отже, Глінда — добра чарівниця? — перепитала дівчинка.

— Ковтачі стверджують, що добра, — сказав солдат. — І ще я чув, що це дуже вродлива жінка, вона знає секрет вічної молодості.

— Як потрапити до її замку? — поцікавилася Дороті.

— Дорога до нього йде просто на південь, — відповів солдат, — але, кажуть, на мандрівників там чигає чимало небезпек. У лісах водяться хижі звірі, і ще путь пролягає через місця, де живуть дуже дивні істоти, які не люблять пропускати через свої землі чужоземців. Саме тому ковтачі ніколи не з'являються в Смарагдовому Місті.

Коли солдат пішов, Страшило сказав:

— Судячи з усього, Дороті доведеться помандрувати на південь до Глінди й попрохати про допомогу, хоча дорога туди, як сказав солдат, сповнена небезпек. Адже якщо Дороті лишиться в Смарагдовому Місті, вона ніколи не повернеться до Канзаса.

— Ти, очевидно, довго думав, щоби сказати таку розумну штуку, — висловив припущення Лісоруб.

— Звісно, — підтвердив Страшило.

— Я піду разом із Дороті, — заявив Лев. — Мені вже трохи набридло жити в місті й хочеться назад у ліс, на природу. Я ж звір. Крім того, треба, щоб її хтось оберігав у дорозі.

— Правильно, — погодився Залізний Лісоруб. — Моя сокира може дуже знадобитися. Я теж піду з вами на південь.

— Коли виходимо? — запитав Страшило.

— А ти також ідеш із нами? — здивувалися всі.

— Хіба я можу інакше? Якби не Дороті, в мене не було би мозку. Вона зняла мене з тичини на кукурудзяному полі й узяла з собою в Смарагдове Місто. Я їй дуже зобов'язаний і тому всюди буду її супроводжувати, доки вона не дістанеться до себе додому, в Канзас.

— Дякую! — розчулено вигукнула Дороті. — Ви такі хороші! Але я би хотіла вирушити в дорогу якомога швидше.

— Ми підемо завтра, — вирішив Страшило. — Поквапмося з приготуваннями. Мандрівка буде довгою.

19. Войовничі дерева

Наступного ранку Дороті розцілувалася із Зеленою Служницею і обмінялася рукостисканнями з солдатом із зеленими бакенбардами, який провів їх до міської брами. Коли вартовий міської брами побачив друзів і дізнався, що вони знову затіяли мандрівку, він дуже здивувався, бо ніяк не міг добрати пуття, навіщо самим шукати неприємностей. Проте відімкнув ключем замочки на окулярах, склав їх до зеленої скриньки, а натомість висловив мандрівникам чимало напутніх порад і добрих побажань.

— Тепер ви наш володар, — нагадав він Страшилу, — тому повертайтеся чимшвидше.

— Повернуся, щойно буде така можливість, — пообіцяв Страшило. — Та спочатку я повинен допомогти Дороті повернутися до себе додому в Канзас.

На прощання Дороті сказала щиросердому вартовому:

— Мене чудово приймали у вашому прекрасному місті, і всі були дуже добрі до мене. Я просто не можу висловити, наскільки я вам усім вдячна.

— І не намагайся, моя дорогенька, — сказав вартовий. — Ми були би раді, якби ти залишилася з нами назавжди, але якщо вже тобі так кортить до Канзасу, то бажаю тобі якомога швидше туди потрапити. — На цих словах він відчинив зовнішні ворота, і друзі опинилися за міськими стінами.

Мандрівники вирушили на південь, і сонце світило їм в обличчя. Вони були в чудовому гуморі й багато сміялися. Дороті мріяла, як повернеться додому, а Страшило й Лісоруб були готові на все, аби її мрія збулася. Лев насолоджувався чистим повітрям і весело махав хвостом. Тото, радісно гавкаючи, метався довкола й ганявся за метеликами та бабками.

— Міське життя не для мене, — міркував Лев дорогою. — З того часу, як я полишив ліс, я дуже схуд, а ще мені кортить показати іншим звірям, який я став хоробрий.

Друзі озирнулися, щоб кинути прощальний погляд на Смарагдове Місто. Звідси вони бачили тільки верхівки будинків за зеленими стінами, а також купол і шпиль палацу Оза.

— Зрештою, Оз — не такий уже й поганий чарівник, — зауважив Залізний Лісоруб, задоволено відчуваючи, як б'ється в нього в грудях нове серце.

— Він спромігся дати мені мізки, та ще й нічогенькі, — підтвердив Страшило.

— Якби Оз прийняв порцію хоробрості, яку дав мені, він став би неймовірно хоробрий, — додав Лев.

Дороті промовчала. Оз не дотримав обіцянки, яку їй дав, але він намагався що є сили, тому вона на нього не ображалася. Він і справді, певно, був непоганою людиною, хоч і виявився нікудишнім чарівником.

Першого дня мандрівники йшли зеленими луками, всіяними яскравими квітами. Ці поля