Читати книгу - "Драматичні твори"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Кале ник. Це правду ви сказали: щоб він бачив, що йому треба робить, а не надіяться на готовеньке... Може б, одумався. Іменно прийдеться так і зробить. Спасибі за совіт...
Михайло. Та бог там з ним... Нам пора вже їхать. Подивіться, тату, чи готові коні, а ми вип’ємо на дорогу. (На-лива.)
Кале ник. То підвезете й мене до попа. (Пішов.)
ЯВА VIII
Аблакат і М и х а й л о, самі.
Михайло (озирається). Голова! Спасибі...
П’ють.
Діло почалось добре!
Аблакат. Чого, ж ти зараз не вчепився, коли клює*?
Михайло. Так не можна. Ти мене не вчи, а посовітуеш, як я спитаю. На задаток.
Аблакат (хова бумажку). Не в зачот.
Михайло. Як?
Аблакат. Та так: спасибі — мало!
Михайло. За віщо ж? Нічого ще ти не зробив!
Аблакат. Отак! А сказав добре слово! Я дурно нічого доброго не говорю.
Михайло (чухається). Крюк!.. Нехай так! Вип’ємо ж. (Налива.) Тепер же ти зо мною не поїдеш, а зайдеш з батьком до попа і там — тихенько тілько — підлий в це діло масла ще.
Аблакат. А роздувать вже будеш ти?
П’ють.
Михайло. Щоб не потухло, те, що вже розжеврілось.
Аблакат. Не вчить тебе, а в тебе вчиться: як по книзі робиш!
Михайло. Помагай тілько! Ходім!
Аблакат вперед вийшов, а з других дверей виходить Мар’яна, а потім П а л а ж к а. Побачивши їх, Михайло остається.
ЯВА IX
Мар’яна, Палажка і Михайло.
Михайло. Недурно ж кажуть: на охотника звір іде.
Мар’яна. Хто ж тут звір, а хто охотник?
Михайло. Хто піймає — той охотник, а хто піймається — той звір.
Мар’яна. Інший звір хоч і піймається, а коли тенета гнилі, то й вирветься так скоро, що охотник тілько рота роз-зяве.
Михайло. Може, й правда твоя. Поприбирай, Па-лажко, з столу; часом хто прийде, то негаразд.
Палажка збирає з столу і виносе.
Чого ти, Мар’яно, так сердито мені одказала? Хіба я чим тебе вразив?
Мар’яна. Співай кому іншому лазаря! 4 Що то за звір? Ти мене щитаеш звірем, а себе охотником! Гнилі твої тенета, не вдержать такого звіра, як я.
Михайло. Та ну-бо, не сердься, я пошуткував.
Мар’яна. Коли ти шуткуєш, то й я шуткую.
Михайло (набік). Гостра бісова дівка, як коса. (До Мар'яни.) До тебе з голими руками не підступай.
Мар’яна. Авжеж, не підступай, бо опечешся!
Михайло (хоче обнять). Ох, ти ж, моя цікава!
Мар’яна (одхиляється). А може, й не твоя! Чорт каже, що його.
Михайло. Ніколи мені тепер, а то б ми зараз помирились! Ну, та дарма. Я на цих днях навідаюсь до тебе: можна?
Мар’яна. Не ждатиму, бо обманеш, а прийдеш — рада буду!
Михайло. О?? Рада! Ти мені до вподоби, Мар’яно.
Мар’яна. Не вперве чую! Слова такі мене не гріють.
М и х а й л о.'Діла прокляті мішають, а то й погріть би можна!
Голос знадвору: «Михайле! А йди-бо, коні не стоять».
Бач, мішають! Не гнівайся ж на мене, серденько! (Хоче обнять.)
П а л а ж к а увійшла.
Мар’яна (одпиха). Одчепись!
Михайло (кашлянувши, щоб замнять свій замір). Прощай, коні не стоять. (Хутко виходить.)
ЯВА X Мар’яна і П а л а ж к а.
П а л а ж к а. Що він тобі тут казав? Здається, хотів обнять?
Мар’яна. Ет! Аби зуби скалить... Чіпляється. Випитував мене, чи й справді я люблю Данила. Коли весілля наше буде.
Палажка. Недурно він мене із хати вислав. А ти ж йому що сказала?
Мар’яна. Сказала, що він дурний.
Палажка. Ох, не дурний! Він сам, давно я примічаю, зиркає на тебе неситим оком; а як довідається, що ви з Данилом любитесь, будь певна, підведе яку-небудь машину.
Мар’яна. Хіба такий?
Палажка. Заздрісний! Раз у раз копа протів Данила і батька так настроює, що і вони все гримають на бідного Данила!.. Ну що ж ми забалакались? Чим би тебе попошту-вать? Стривай! Я зараз меду принесу, а ти посидь. (Виходе.)
ЯВА XI Мар’яна одна.
Мар’яна. Попалась добре я, не знаю, що й робить!.. Михайло справді липне до мене... А тим часом я боюся, щоб не довідався Данило... От напасть!.. Котрий же з двох?.. Данило любить, а Михайло, здається, хоче в тенета упіймати!.. Та не діждеш! Не на таку наскочив! Сватай, коли до вподоби!
ЯВА XII Входить Данило.
Данило (ще на порозі). О! Й Мар’яна тут;
Мар’яна. Чого ж ти так перелякався?
Данило. Зрадів, скажи скоріще.
Мар’яна. Якби так радісно тобі було бачить мене, то давно б забіг провідать! Мабуть, не в серці, а на язиці тілько радість.
Данило. А сама добра: попереду виходила до нашого млина щовечора, а тепер я підряд три дні просиджував там до півночі, а ти неначе відцуралася від мене. Свирид мені сказав, що ти з Михайлом, братом...
Мар’яна. Бреше він, клишоногий чорт: мати були слабі!
Данило. А мене острах взяв, і я подумав, що ти мене не любиш вже...
Мар’яна. Тебе я не люблю?.. Добре ти знаєш сам... Вже люде почали шептаться про мене, бо хтось бачив нас з тобою біля млина кілько раз і пустив поговір. Звісно, людям заздро: багатирський син і я! Що ж їм сказать?.. Любовниця! Бач, яке ім’я вже заслужила, а ти слухаєш дурного Свирида, думаєш та збираєшся, поки й пилипівка5 не настане!
Данило. Я перший раз це чую!.. Лукаві люде!.. Не сумуй же, моє серце! Бачить бог, як вірно я тебе люблю, й не цопустю, щоб злії язики потішалися над нами... Старостів пришлю... І в ту неділю — весілля безпременно!
Мар’яна (обніма його). Мій ти милий, мій коханий Данилочку! Ти думаєш, що я ці три дні за тобою не скучала? Скучала, господи! Сама світом нуджу, а сердюсь на тебе, думаю: що ж це він дурить мене, чи що? Аж плачу, що не бачу тебе, та й кажу собі нишком: нехай же жде, щоб вийшла! Хоч здурію від досади, а не піду... (Зі-тще.) Та й не видержала, бачиш, прийшла! (Обніма й цілує його.)
ЯВА XIII
Двері одчиня наймит. Палажка несе в одній руці мед, а в другій хліб.
Палажка. Еге! Як я бачу, то й меду вам не треба! Данило (держить Мар’яну за руку). Не треба!! Усі перекази — брехня! Увіривсь я, Палазю: Мар’яна мене любить. У цю неділю весілля наше буде безпременно!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Драматичні твори», після закриття браузера.