Читати книгу - "Казкові пригоди Грайлика"

Він усміхався і привітно похитував зморшкуватою рукою, роблячи якісь таємничі рухи пальцями.

А в другій руці дідуся погойдувалися маленькі золоті терези…

ПРИГОДА ЧЕТВЕРТА

ТРИ СЕКРЕТИ ЗАГИ МАГО

РОЗДІЛ І

Асамблея

У Дитиндії відбулася Генеральна Асамблея, присвячена проблемам світового майбутнього.

Так жартома сказав Грайликів тато Усміхайло Петрович.

А насправді сиділи вони на дитячому майданчику й балакали — хто ким буде, коли виросте.

Роман-Отаман сказав, що буде генералісимусом.

Розбишака-Заважака пхикнув:

— Тепер генералісимусів не буває. А от я стану адміралом.

Женя-Жменя зітхнув:

— Президентом теж стати непогано.

— Та ти що?! Щоб усі критикували?! — вигукнув Толя-Бараболя. — Ні! Краще вже екстрасенсом, Кашпіровським, Чумаком абощо… їх усі бояться… Але я стану космонавтом.

Галочка-Співалочка сказала, що вона буде Аллою Пугачовою.

Юля-Танцюля опустила очі й прошепотіла, що їй хотілося б стати королевою краси — «міс Америка».

Розбишака-Заважака гигикнув і сказав, що з такою кирпою не те що «міс Америка», а й «міс Жмеринка» стати неможливо.

Вітасик-Тарантасик сказав, що стане директором, — правда, не уточнив яким.

Миня сказав, що стане кооперативником і купить собі «мерседес».

Чух заздрісно блиснув очима і сказав, що купить собі два «мерседеси», правда, забув сказати, ким стане і звідки візьме гроші.

Віка-Базіка сказала, що стане диктором на телебаченні і вестиме передачі «На добраніч, діти!»

Одне слово, мрії були різні.

Проте всі хотіли стати видатними, ніхто не висловив бажання стати робітником або хліборобом.

Грайлик розумів, що це негарно, некрасиво, що хтось мусить же годувати усіх адміралів, екстрасенсів, королев краси і кооперативників, але… Йому самому хотілося стати космонавтом. І було досадно, що Толя-Бараболя першим вискочив і тепер уже незручно говорити. І він нічого не сказав, тільки подумав: «А чи справдяться наші мрії? От би зазирнути хоч на хвилиночку одним оком у те майбутнє доросле життя!.. Але — «так не буває!», як каже Іван-Сумніван. А як же ж воно цікаво? Бігають зараз, граються, сваряться кирпаті розхристані хлопчики й дівчатка, а мине час, повиростають вони і стануть адміралами, космонавтами, королевами краси… І, може, Вітасик-Тарантасик, об якого, як то кажуть, витирає зараз ноги Розбишака-Заважака, справді стане директором якого-небудь величезного заводу. А Розбишака працюватиме на тому заводі підмітайлом, бо за погану поведінку його виженуть з тієї школи, де вчаться на адміралів. І як же ж він лікті собі кусатиме, що так необачливо ставився у дитинстві до свого майбутнього начальства, якби знаття!» Навіть увечері, засинаючи, думав Грайлик про це. А наступного дня…

РОЗДІЛ II

Таємнича дівчинка

Наступний день у Дитиндії був украй нещасливий. Роман-Отаман захворів — його одвезли до лікарні з приступом апендициту. Юля-Танцюля підвернула ногу — ледве дошкандибала на свій п’ятий поверх, підтримувана з обох боків Галочкою та Грайликом.

Іван-Сумніван загубив ключ від квартири. Дві години шукали всі гуртом і не знайшли.

Чух побився з Толею-Бараболею. Миня посварився з Вікою-Базікою. Одне слово суцільні лиха, неприємності і невдачі.

Замість того, щоб гратися і сміятися, всі тинялися набурмосені і сердиті.

Грайлик виніс у двір м’яч, але ніхто грати у футбола не захотів. Грайлик з досади ударив по м’ячу ногою (наче то м’яч був винен!) і загилив його у вузький прохід між гаражами.

«О! Тепер лізь діставай, дряпайся!» — ще з більшою досадою подумав Грайлик. У проході між гаражами валявся різний іржавий залізний мотлох. Обережно переступаючи, Грайлик поліз за м’ячем.

І раптом почув незнайомий дівчачий голос:

— Це ще не все… От побачиш…

Грайлик звів голову. У проході за доламаними автомобільними дверцятами стояла якась кумедна незнайома дівчинка. З веселими карими очима, гострим, трохи скривленим носиком і двома короткими закрученими догори, як баранячі роги, кісками.

— Що? Що ти сказала? — спитав Грайлик.

— От побачиш — зараз Женя-Жменя розіб’є на сходах пляшку з олією… А Чух послизнеться, впаде й поріжеться об скло, — сказала дівчинка.

— Звідки ти знаєш — здивувався Грайлик.

— Знаю і все, — усміхнулась дівчинка, ворухнувши носиком. — Не барись. Он він уже йде з крамниці. Потім прийдеш, і продовжимо розмову.

— Ну, гаразд, — погодився Грайлик, якому одразу стало цікаво.

Він схопив м’яч і вискочив з проходу, навіть не подряпавшись об залізяки.

З підворіття вийшов Женя-Жменя. В руках у нього була пляшка з олією. Женя був дуже зосереджений і міцно тримав пляшку обома руками. Взагалі він був хлопчик розважливий, серйозний, не те. що Миня або Чух, не кажучи вже про Романа-Отамана, а тим паче про Розбишаку-Заважаку. Женя не гасав, не смикався, все робив помірковано, з розумом. Тому його й посилали у магазини, єдиного з усієї Дитиндії.

Женя вже зайшов у під’їзд і піднімався по сходах.

Грайлик ішов за ним назирці.

«Невже він справді розіб’є пляшку? — подумав Грайлик. — Ні-ні! Вона помиляється, та гостроноса дивачка. От зараз піду до неї і…»

І тут Женя спіткнувся. Щоб не впасти і схопитися за перила, відсмикнув одну руку від пляшки. І ту ж мить пляшка випорснула…

— Ой!

Вони вигукнули одночасно — і Женя, і Грайлик.

І майже одразу: «Га-га-га!» — залунав одчайдушний регіт Чуха, який, як завжди, з гуркотом, перескакуючи через два східчики, спускався вниз їм назустріч.

Чух так розігнався, що спинитися вже не міг. Ступив з розгону на розлиту олію, послизнувся і…

— Ох! — тепер Грайлик вигукнув уже одночасно з Чухом.

— Ай-яй-яй! — це вже репетував Чух самостійно, притискаючи до грудей порізану об скло руку.

Вмить повідчинялися двері квартир, повибігали дорослі, Чухові й Жменині батьки. Кинулися до потерпілих. Зчинився крик, галас.

Грайликова допомога була непотрібна.

Вражений тим, що все сталося саме так, як передбачала таємнича дівчинка, Грайлик повернувся й побіг до гаражів.

РОЗДІЛ ІІІ

Зага Маго каже,

Ураган-Хуліган діє

«А може, її вже нема?» — чогось із страхом подумав Грайлик.

Але вона була на місці. Визирала з-за тих самих іржавих автомобільних дверцят.

— Ну що? — усміхнулася вона, ворухнувши скривленим носиком. Причому ніс її був скривлений в інший бік. Грайлик міг заприсягтися, що раніше ніс був скривлений праворуч, а тепер — ліворуч.

Це було дивно.

— Хто ти? — спитав Грайлик.

— Зага Маго.

— Циганка?

— Ні.

— А хто?

— Зага Маго, — повторила, усміхнувшись, вона. — Більше тобі знати поки що нічого не треба.

— Що за дивне ім’я!.. Ти іноземка? Скажи, — домагався Грайлик.

— Не можу. Це секрет.

— І я ніколи не дізнаюся?

— Якщо захочеш, дізнаєшся. І не один, а навіть три секрети.

— Коли?

— Це залежить від тебе, — вона знову усміхнулася.

І тут Грайлик звернув увагу на те, що