Читати книгу - "Троє в одному човні (як не рахувати собаки) [збірка]"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я спитав сестру, чи не думає вона, що це сон, і вона відповіла, що саме хотіла спитати про це мене; тоді ми почали розмірковувати, чи не спимо ми обоє, а якщо так, то хто ж із нас спить насправді, а хто тільки сниться іншому. Це трохи розважило нас.
Одначе я все гріб і гріб, а шлюзу все не було й не було. А вечірній присмерк густішав, і річка ставала дедалі похмуріша й таємничіша, а всі предмети здавались дивними й грізними. Мені лізли в голову думки про водяників, привиди, блудні вогники, про тих капосних дівчат, що сидять ночами на скелях і заманюють людей у чорториї, і я вже шкодував, що не поводився в житті краще й не вивчив більше молитов. Аж саме серед цих роздумів я почув благословенні звуки «Убрався він» — хтось дуже погано грав цей мотив на гармонії,— і зрозумів, що ми врятовані.
Звичайно я не дуже захоплююсь, коли грають на гармонії. Але якою прекрасною здалась нам ця музика тоді! Куди прекраснішою, ніж спів Орфея, чи звуки Аполлонової ліри, чи будь-що такого роду. Небесна мелодія в нашому тодішньому настрої тільки стривожила б нас іще дужче. Зворушливу музику в бездоганному виконанні ми сприйняли б як попередження з іншого світу і втратили б усю надію. Але в уривчастих тонах хрипкої гармонії і в самому мотиві «Убрався він» із мимовільними варіаціями було щось дивовижно людяне й заспокійливе.
Ті солодкі звуки все ближчали й ближчали, і незабаром човен, з якого вони долинали, порівнявся з нами.
У човні була компанія сільських хлопців і дівчат, що вибралися прогулятись при місяці. (Місяця, правда, не було, але то вже не їхня провина). Я ще зроду не бачив приємніших, миліших людей. Я привітався, спитав, чи не скажуть вони, як попасти до Уоллінгфордського шлюзу, і пояснив, що виглядаю його ось уже дві години.
— До Уоллінгфордського шлюзу? — перепитали мене. — Господь з вами, сер, його вже більше року як розібрано. Ніякого Уоллінгфордського шлюзу давно нема. Ви вже підпливаєте до Кліва. Чуєш, Білле, щоб я пропав, ось якийсь джентльмен шукає Уоллінгфордського шлюзу!
Мені таке й на думку не спало. Коли я те почув, мені захотілось обіймати й цілувати їх усіх, але течія там була занадто швидка, і довелося обмежитись холодними словами подяки.
Ми обоє дякували їм без кінця, і казали, що ніч дуже гарна, й бажали їм веселої прогулянки. Я запросив їх усіх на тиждень до себе в гості, і сестра теж сказала, що її мати буде дуже рада з ними познайомитися. Ми заспівали хор солдатів з «Фауста» — і кінець кінцем таки встигли додому на вечерю.
Розділ десятий
Перша ночівля. Під брезентом. Заклик на поміч. Норов чайника і як його перебороти. Вечеря. Як почувати себе зразком чесноти. Шукаємо комфортабельного, добре осушеного острова, бажано в південній частині Тихого океану. Кумедна пригода, що сталася з Джорджевим батьком. Неспокійна ніч.
Отак само й ми з Гаррісом уже почали думати, що Бел-Вірський шлюз розібрано. Джордж дотяг нас на линві до Стейнза, а там ми змінили його, і нам здавалося, наче ми волочемо за собою п'ятдесят тонн і пройшли вже сорок миль. Аж о пів на восьму ми дістались куди хотіли, сіли всі в човен і підгребли до лівого берега, видивляючись місця, де б зупинитися.
Спершу ми мали намір допливти аж до острова Великої Хартії, де Темза прегарно зміїться по розлогій зеленій долині, й розташуватись над однією з мальовничих невеличких заток, що їх там на річці є багато. Та ми чогось почували, що вже не так сильно, як удень, жадаємо мальовничості. На ту ніч нас цілком би задовольнив клаптик води між вугільною баржею й газовим заводом. Гарних краєвидів нам не хотілось. Нам хотілося повечеряти й лягти спати. Та все ж таки ми добилися до коси — її називають Косою Пікніків — і знайшли там премилу місцинку під великим берестом. До корчуватого коріння того береста ми й прив'язали човен.
Тоді ми подумали, що треба повечеряти (чаю надвечір ми не пили, не хотіли гаяти часу), але Джордж не погодився. Мовляв, поки ще не зовсім смеркло і хоч трохи видно, що робиш, треба напнути брезент. А тоді, як усю роботу буде зроблено, можна зі спокійним серцем сідати вечеряти.
Але напинання тента виявилось куди забарнішим ділом, ніж ми сподівалися. Теоретично в ньому начебто нема нічого складного. Берете п'ять залізних дуг, схожих на велетенські крокетні ворітця, й приладнуєте їх над човном, а потім натягуєте на них брезент і прив’язуєте його краї до бортів. На це піде хвилин із десять, гадали ми.
Як же ми помилилися!
Ми взяли дуги й почали вставляти в зроблені для них гнізда. Ви б і не подумали, що це небезпечна робота; але я, пригадуючи той вечір, дивуюся, як це ми всі зосталися живі. То були не дуги, а якісь чортяки. Спочатку їхні кінці взагалі не хотіли влазити в гнізда, й ми мусили стрибати на дугу, стусати її ногами й бити гаком. А коли вона нарешті влазила, виявлялося, що дугу поставлено не в свої гнізда, й доводилось витягати її.
Однак тепер вона ніяк не хотіла витягатись. Аж як удвох проморочитись над нею п’ять хвилин, тоді вона раптово вискакувала, намагаючись при тому скинути нас у воду й утопити. Посередині дуги мають шарніри, і тільки-но відвернешся, вони щипають тебе за найвразливіші місця. А поки ти борешся з одним кінцем і силкуєшся умовити його виконати свій обов'язок, другий кінець підступно нападає ззаду й б’є тебе по голові.
Та нарешті ми їх установили, й лишилося тільки натягти брезент. Джордж розгорнув його й закріпив один кінець на носі човна. Гарріс став посередині, щоб узяти брезент від Джорджа й передати мені, а я лишився на кормі, щоб прийняти від Гарріса свій кінець. Проте ждати мені довелося довгенько. Джордж зробив свою частину роботи як слід, але для Гарріса це діло було нове, і він його спартачив.
Як він примудрився це зробити, я не знаю, та й сам він не зміг пояснити, але якимось незбагненним чином він зумів після десятихвилинних надлюдських зусиль замотатися в брезент весь, із головою. І замотався так щільно, так ґрунтовно, так капітально, що ніяк не міг звільнитися сам. Він, звичайно, почав відчайдушно боротися за свою
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Троє в одному човні (як не рахувати собаки) [збірка]», після закриття браузера.