Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики 📚 - Українською

Читати книгу - "Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики" автора Юрій Ігорович Андрухович. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 140
Перейти на сторінку:
м'язами.

Коло Опери на нас раптово, ніби фантом, спустився вечір, а разом з ним зійшло усвідомлення, що годину вибило і мені вже дуже бажано птахом линути на вокзал, до того ж якомога швидше. Ну, якби ще не багаж у камері схову, то можна було б і наступним трамваєм, а так — обов'язково цим. Ним і тільки ним. Уперше за весь день (і востаннє у Відні) я був без квитка. Якщо б я став його купувати, то втратив би трамвай, той і тільки той. Трамвай називався дивно — D. Ми рішуче увірвалися в нього і впали на перші-ліпші сидіння. На Шварценберґплятц Юрко сказав, що звідси вже тільки сім хвилин. Це тішило. Ми встигали.

Ці сім хвилин убили мою любов до Відня і перетворили її на свою протилежність. А що є протилежністю до любові? Протилежністю до плоті є камінь, стверджує Рафаель Урвайдер. І я з ним погоджуюся.

Звичайно, контролери. Вони, мерзотники, з'явилися десь поміж Ґусгаусштрассе і Пльосґассе. Кілька годин тому ми з Юрком мимохідь торкалися цієї теми. Він розповів, що штраф у Відні становить якісь аж 600 шилінгів — добрих 50 баксів на наші гроші. Місячний проїзний квиток коштує приблизно стільки ж. Юрко придбав собі такий місячний і тепер дико про це жалкує, бо ніхто й ніде жодного разу нічого не контролював, і йому соромно за свій конформізм та викинуті на вітер гроші, тож він усе ще сподівається, що хоча б одного разу ці мерзотники таки виринуть з-під землі і йому вже не буде мучітєльно больно за безцільно витрачені кошти.

Мабуть, вони врешті почули його підсвідомий поклик.

Обидва в уніформах, обидва в окулярах. Добра не жди, пригадався мені Шевченко. Хоч якраз його стосунок до Відня радше ніякий.

Чим можна обґрунтувати відсутність у людини квитка? І як це обґрунтувати, якщо в людини від несподіванки відібрало рештки німецької мови? Я не знав, я не знав, по-дурному повторював я, ich habe nicht gewusst. Він — гість у Відні, приїхав лише на пару годин, розважливіше за мене вигороджував мене Юрко. Він не знав, бо він думав, що квиток дасться купити у трамваї. Це вже була цілісна логічна версія, справжня відмаза. Я — гість, я гість, я почесний гість У прекрасній столиці моїх австрійсько підданих пращурів. Я здатен читати в оригіналі Рільке, я перекладаю Фріца фон Герцмановскі-Орландо. Lemberg Czernowitz! Sacher Masoch Joseph Roth! Franko Stefanyk Wassyl von Habsburg!

На мить мені здалося, що я врятований. Зараз вони урочисто й від імені всіх державних службовців Австрійської республіки привітають мене у столиці історичної батьківщини і побажають гарної дороги домів у благословенну провінцію. Нас єднає більше, ніж роз'єднує, і ми встигли стужитись одні без одних. Але всі ми передусім європейці — от що найголовніше. Я повірив, що вони повірили. Це коли один з мерзотників гугняво перепитав: «Гість? І він може це довести? Має документ?». Я радісно подав йому свій паспорт — до речі, тоді ще з молотом і серпом. За вікнами трамвая проплив палац Бельведере, з якого все так чудово почалося.

Контролери виявилися фашистами. Один з них повертів мій паспорт (Румунія? Албанія?), сховав його собі до кишені і задоволено сказав: «Продовжимо у поліції». Таким чином я — тепер уже справді — попав. Найгірше, що я таки не мав при собі майже ніяких грошей. За десять хвилин відходив мій потяг. Опівночі закінчувалася моя віза. Можна було вчинити з ними бійку і на десять років потрапити до в'язниці. Швидше за все це був би пенітенціарний заклад особливо суворого режиму у Кремсі — Штайні, земля Нижня Австрія. Про існування його я дізнаюся щойно через десятиліття.

Юрко таки врятував мене, в останню мить умовивши їх прийняти від нього 50 баксів. «Яка ще квитанція, не треба квитанції! — кричав він. — Дайте нам уже йти, ми втрачаємо потяг!». Але садисти все-таки педантично виписали її — літера за літерою звіряючи моє дикунське румунсько-албанське прізвище з тим, як воно вписане у паспорт. Вони тягли задоволення з усіх сил — уже не в трамваї, а на зупинці перед вокзалом. Вони підраховували, множачи на папері у стовпчик, скільки австрійських шилінгів становлять 50 американських доларів за офіційним курсом. На щастя, доларів вистачило. Свій паспорт я отримав разом зі знущальною квитанцією. Вони виконали службовий обов'язок і, здається, навіть побажали мені гарної дороги.

Гепі-енд полягає в тому, що на потяг я таки встиг, учепившися за останню підніжку останнього вагона. Юрко залишався на пероні. Мені йшов тридцять сьомий рік, і жоден пес у Відні не хотів знати моїх думок та сподівань.

ВІЛЬНЮС, 1997

Мій приятель Кшиштоф Ч. над усе любить мандрувати, знайомити людей (слово «зводити» пасувало б тут навіть краще, але не в пейоративному сенсі), обережно намацувати болісні лімфатичні вузли перетину культур, антикультур, лазити закапелками нашого досі поруйнованого світу між Німеччиною й Росією, фахово званого упродовж останніх кількох десятиліть ЦСЄ, тобто Центрально-Східною Європою. Він мріє про кафе «Europe Central», якусь таку летючу кав'ярню, що її відвідувачі раз на рік збиратимуться то в Будапешті, то в Сараєві, то в Чернівцях або Ґданську, в одному з міст цього нещасного і найкращого субматерика, цієї буферної зони. Вони збиратимуться для того, щоб уголос читати, пізнаватися навзаєм і щось таке разом шукати, щось дуже важливе, без чого нам ніяк не можна рушати в завтрашній вік[25].

Кшиштоф Ч. не полишає надій на врятування світу.

Того разу ми перетнулись у Вільнюсі, в Старому Місті, серед будня, в надрах минулого. Як і будь-яке справді Старе Місто, вільнюське повниться знаками — ледь видними, напівзітертими, зовсім утраченими і свіжими, ніби подряпина, що саме в цю мить наповнюється кров'ю. «Міцкевич», «NIRVANA», «Шевченко», читали ми зі стін, «Ганібал» (не Лектор, а той, що арап), «OASIS» і «ВикторЦойНеУмер». Вуличний стариґань без успіху грав на скрипці якісь спотворені до невпізнання, але все-таки популярні мелодії. «Без успіху» мається на увазі в обидвох сенсах — і мистецькому, й комерційному.

Звісно, в одному з дворів обіч забрукованої вулички мусила знайтися антикварня, яку я швидше за все обійшов би десятою дорогою, коли б не проходив у товаристві Кшиштофа Ч. Але з ним обійти її не було жодного шансу. Я скорився, і ми увійшли в її тісний насичений всьогістю простір: картини, ікони, килими з лебедями, оленями й русалками, порцеляна, старі папери, грамоти, військові мапи, шоломи пожежників, радянські ордени, чарівні лампи. Масивний господар видихав зубрівку і

1 ... 25 26 27 ... 140
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики"