Читати книгу - "Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення"

Небажаний погляд може зачепити престиж голої людини і, власне, перетворити оголене тіло на безборонний об’єкт, зокрема тоді, коли нічим зарадити не в змозі. Традиційні висловлювання з цього приводу підтверджують боязнь повалення ієрархії: «Чоловік, що зранку бачить піхву, мусить хутко йти на ринок» (арабське, алжирське прислів’я). Вважалося, що йому дуже пощастить. І навпаки, небажаний погляд жінки на чоловіче достоїнство, згідно з цією ж традицією, віщує серйозну невдачу. Можливо, цей один зирк у бік пеніса негативно впливатиме на потенцію чоловіка. Такі сигнали, а їх чимало, навіюють думку про те, що жінка приносить фортуну чоловікові доти, допоки останній визначає, на що можна дивитися, а на що – зась. Дуже гуманно. В одязі чи без нього, на воді чи на суші – ніхто не любить, аби його заскочили зненацька.

Багато тварин рідко миється, приймати ванну – не така вже й необхідність для нашого здоров’я. Отож люди завжди мились і купалися лише задля свого задоволення131. Світовий мандрівник Луї Жаколіо в дев’ятнадцятому столітті писав про насолоду від приймання ванни таїтянських маорі, що були дуже чистоплотними: «Вони щодня милися під холодною джерельною водою. У присмерку всюди можна було побачити веселих людей, що вмивались у стоячій воді чи у струмку». Багатьом європейцям варто було б взяти з них приклад. Жаколіо цитує П’єра Лоті, який описував таїтянських красунь, що насолоджуються водоспадом «чудової прохолодної проточної води»:

Тут зранку до вечора було людно; на траві лежали деякі з найпрекрасніших дівиць Папеете, які цілісінькі тропічні дні проводили за розмовами, співами, спали, плавали й пірнали, як золоті рибки. Вони заходили у воду в муслінових туніках і засинали в них, мокрі до нитки, після купелі132.

Купання перетворилося в людей на звичку. Ми плаваємо й купаємось у присутності інших, без них, одягнені та голі, залежно від місцевих правил, що змінюються впродовж століть іноді з тенденцією до меншої кількості одежі, а деколи – навпаки.

Цілком імовірно, що люди почали колись митися з релігійних мотивів. Вода мала б очистити їхні душі. Для тих, хто вірив у святість таких річок, як Ніл, Йордан, Євфрат, чи Ганг, купання приносило не лише тілесне, а й духовне оновлення. Ритуал занурення у воду існував іще до того, як у християнстві з’явилася традиція хрещення, найбільш значущої форми очищення.

Церемонія, під час якої вмивають тіло й руки, прийшла до нас од східних народів: єгиптяни практикували умивання на служіннях в ім’я богині Ісіди, а перси – на честь Мітри чи божества Сонця133.

Індійське місто Варанасі (штат Уттар-Прадеш, відомий також як Бенарес) – одне із семи святих міст індуїзму – розташоване на річці Ганг у точці, звідки ріка повертає на північ. Індуси вірили в те, що боги й богині приходять на землю, тож ті, що вмиваються у воді, дістануть доступ до божественного та зможуть змити власні гріхи. Місто залишалося центром паломництва і ритуалів буддизму, індуїзму та джайнізму понад 2500 років.

Вода завжди мала велике значення для юдеїв і мусульман. Перші мили руки перед кожним прийомом їжі, забути про це означало згрішити. Деякі вважали, що цей гріх дорівнює відвідинам повії. Нечистоплотність певним чином пов’язували зі смертю і гріховністю, що їх людина повинна позбутися за допомогою вмивання. З ісламських історій довідуємося, що ритуал миття перед молитвою повертає нас до мотиву споживання забороненого плоду з райського саду. Відтоді Адам і Єва, а відтак усі їхні нащадки мусили вмивати

обличчя, бо їхні очі бачили заказаний фрукт, рот, яким куштували, ніс, що ним вдихали аромат. Потрібно було також протерти чоло, бо його торкалися гілки та листя фруктового дерева. Помити руки, які зривали плід, ноги, що ними до дерева йшли134.

Християнське хрещення – найвідоміша форма публічного ритуального вмивання на Заході. Християнство перейняло цю юдейську традицію разом із його глибокою відразою до голизни й обов’язку хреститись у воді голими. Іван Хреститель – пророк, на думку юдеїв, християн і мусульман, згаданий в Біблії як той, хто хрестив жителів Єрусалима й околиць у ріці Йордан після того, як люди каялись у скоєних гріхах. Ісус – найбільш знана особа, яку хрестив пророк. Багато художників упродовж століть зображали на картинах Ісуса, що стоїть у Йордані. На деяких полотнах Христос перебуває у воді нагим, допоки триває обряд хрещення, ангел тримає Ісусів одяг. Таке зображення, наприклад, віднаходимо в Утрехтській Біблії, датованій приблизно 1430 роком.

Від часів Середньовіччя у традицію ввійшло хрещення дітей, але в перше століття християнства й дорослих час від часу хрестили шляхом масового занурення у воду чи обливання. Хрещення було громадською подією, під час якої той, хто проходив обряд, роздягався догола, заходив у воду, що сягала пояса. На цю важливу урочисту церемонію, що відбувалася здебільшого раз на рік (на Різдво або Пасху), до місця хрещення на відкритому просторі чи до каплиці збирався натовп людей. На зображеннях церемонії хрещення Хлодвіга I, що у Середні віки навернув свій народ у християнство, ми бачимо голого короля франків зі своїми вояками, які також геть голі-голісінькі чекають, поки його величність не охрестять. Чому оголене тіло набуває такого важливого значення під час хрещення? Наведемо кілька аргументів:

Хрещенню відомі дві іпостасі наготи: нагота сорому, як в Адама і Єви по гріхопадінню, і нагота, позбавлена сорому. Після обряду ви «голі, та не осоромлені» так само, як і перші люди в раю. Скидаючи одяг, ви символічно позбуваєтеся себе «колишнього».

Даєте зрозуміти, що віднині зрікаєтеся всіх поганих учинків.

У той