Читати книгу - "Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю"

9. Символом нуля, утім, ще не користувалися. Круглий знак зображають лише в 876 р., у храмі Чатурбуї. Трактати Аріабхати та інших індійських математиків перекладали у Багдаді арабською. Підручник з використання цифр, написаний аль-Хорезмі у 825 р. у Багдаді, був революційним. Його переклали латиною в XII ст. під назвою Algoritmi de Numero Indorum («Лічба індійськими цифрами»). Однак цифри стали відомі в Європі як арабські, коли Лео­нардо Пізанський, або Фібоначчі, описав ефективне використання цифр у своїй книжці Liber abaci («Книга Абака», 1202)

Аль-Мамун також вмів бути популістом. Нетолерантність Візантії він використав на користь власної політики. Те, що правителі Візантії вороже ставилися до християн-несторіан, він уважав ознакою зверхності ісламу. У Багдаді несторіани дістали змогу викладати грецьку античну філософію, оскільки мусульмани, на відміну від візантійців, уміли шанувати геніальність Стародавньої Греції.

Найпрогресивніша математика та астрономія того часу народжувалися в Багдаді. Розвивалися наукові методи. Як допитливий правитель, аль-Мамун прагнув до емпіричних досліджень. Він побудував першу обсерваторію у Багдаді. Це був єдиний спосіб пересвідчитись у правильності грецьких, перських та індійських астрономічних текстів. На думку Джима Аль-Халілі, обсерваторія була, очевидно, першим у світі великомасштабним науковим проектом, фінансованим державою.

Аль-Мамун хотів знати розміри Землі. Птолемей виміряв окружність Землі у стадіях, проте щодо довжини самого стадія існували різні трактування. Тому аль-Мамун найняв групу математиків, астрономів і географів, аби ті накреслили нову карту світу та виміряли окружність Землі. Останнє вдалося шляхом визначення довжини одного градуса великого кола земної кулі, у такий саме спосіб, як зробив Ератосфен в Александрії майже тисячу років до того. Аль-Мамун відрядив дві дослідницькі групи, одна з них вирушила на північ, інша — на південь. Пройшовши уздовж одного градуса меридіана, групи поверталися назад і перевіряли відстань пройденого шляху. В результаті обидві групи мали розрахунки, що вражаюче точно влучили в саму ціль.

На противагу християнам за добу Середньовіччя, в ісламському світі не піддавали сумніву те, що Земля має форму кулі. Араби засвоїли від картографів Александрії, таких як Птолемей, спосіб зображення Земної кулі за допомогою уявної системи координат, у вигляді двовимірної картографічної проекції. Араби виправили координати Птолемея та додали до таблиці нові назви місцевостей. Тепер вони змогли встановити розташування місця молитви та Мекки, використовуючи для цього меридіани і дугу великого кола, що оперізує Земну кулю. Через кулясту форму Землі напрямок на Мекку — вигнута лінія по відношенню до того, хто молиться, або кут спостереження. Араби назвали його аль-сумут, від чого походить термін «азимут» (точка компаса, що вказує на місце перебування об’єкта).

У вимірюванні Земної кулі брав участь математик аль-Хасиб. Він використовував у своїй роботі тангенси, які позначав терміном «тінь». Аль-Хасиб склав таблицю тангенсів, що стала першою в світі подібною таблицею. Інший математик, аль-Баттані, скористався ідеями аль-Хасиба щодо тангенсів і розробив математичні рівняння їхнього обрахунку. Пізніше праця аль-Баттані «Кітаб аз-Зідж» стала важливим джерелом для багатьох європейських астрономів, зокрема Коперніка. Одним із найвідоміших досягнень аль-Баттані було обчислення сонячного року (365 днів, 5 годин, 46 хвилин і 24 секунди).

У Будинку Мудрості працювали брати Бану Муса. Старший з братів, Мухаммед, стверджував, що для Місяця і планет справедливі такі ж фізичні закони, що й для Землі. Це твердження суперечило поглядам Аристотеля. У своїх висновках, зокрема в книжці про рух небесних тіл і тяжіння, Мухаммед виявився близьким до Ісаака Ньютона, який у XVII ст. оприлюднив математичну модель всесвітнього тяжіння. Утім, найбільш відомими брати стали завдяки своїм технічним винаходам. У 850 р. вони видали книжку «Кітаб аль-Хіял» («Книга хитромудрих пристроїв»), в якій можна було знайти, наприклад, опис пристрою автоматичної гри на флейті.

Аль-Кінді, єменець за походженням, який мешкав у Басрі, вразив халіфа і був запрошений до Будинку Мудрості. Названий арабським філософом, аль-Кінді був також глибоко обізнаним із грецькою, перською та індійською думкою, а також з ісламською доктриною. Він досліджував таємні письмена і був досвідченим теоретиком музики. Аль-Кінді працював із перекладачами та несторіанськими вченими, що компілювали тексти Аристотеля, неоплатоніків, а також інших грецьких математиків і дослідників, таких як, наприклад, Евклід. Арабів захопило переконання Евкліда щодо того, що всі подані доведення повинні бути обґрунтовані. Такий самий підхід вони хотіли застосовувати й у теологічних і філософських питаннях. Ця ідея змусила аль-Кінді досліджувати метафізичні твори грецьких філософів у пошуках засобів для аналізу релігійних питань за такими ж суворими правилами. Аль-Кінді заявляв, що філософія — це вчення про істину. Тому «перша філософія», як він називав наближення до істини, — це знання про першу істину, що є причиною всіх інших істин. Аль-Кінді був надзвичайно обдарованим мислителем, що не схвалював місництво. Дехто з сучасників критикував його за надто відкрите сприйняття грецької думки. Аль-Кінді відповідав:

«Нам не слід соромитися визнання чи здобуття істини, хоч би звідки вона походила. Для шукача істини немає нічого кращого за саму істину, і не слід нехтувати істиною і зверхньо дивитися на тих, хто її висловив або передав: істиною нікого не можна принизити — навпаки, істина ушляхетнює кожного».

Аль-Кінді поєднав грецьку філософію, фальсафу, та ісламську думку. Його роздуми надихнули двох інших філософів, що жили за пізніших часів, — Ібн Сіну (980—1037) та Ібн Рушда (1126—1198). Обидва відомі західному світові під своїми латинськими іменами: Авіценна та Аверроес. Авіценна був лікарем, чиї дослідження з анатомії значно вплинули на медичні знання в Європі. Аверроес, в свою чергу, був останнім з найвизначніших ісламських філософів.

Третім важливим послідовником аль-Кінді був аль-Фарабі, портрет якого прикрашає 200-тенгову купюру в Казахстані. Аль-Фарабі прибув до Багдада у 901 р. для навчання, серед іншого він досліджував логіку Аристотеля.

У своїх роздумах аль-Фарабі об’єднав ідеї Платона про ідеальну державу та ідеального правителя з уявленням Аристотеля про те, що сенс існування людини полягає у доброму житті. Погана влада, на думку аль-Фарабі, просто відбивала недосконалість людської природи.

В одному своєму визначному творі «Ідеальне місто» він намагається з’ясувати,