Читати книгу - "Все правильно"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Можливо… Можливо варто її таки знайти та зайнятися нею… Так, точно варто! Думки Жені почали втрачати зв’язність, логічну послідовність. Хвилі щораз дужчі перекочували через нього, гойдаючи і не даючи змоги встати. В якийсь момент він відчув, що вода, яка заливала очі, рот, ніс, вже всюди, а він все ніяк не може звестись на ноги. Яскраві блискавки освітлювали небо від обрію до обрію, шалений вітер гнав чимдуж вищі хвилі… «Мабуть це кінець», якось спокійно, наче не про себе, подумав Женя, припиняючи битись і боротись. А так навіть краще… Це повинно було статись, ще того року… І взагалі, як він міг забути, що море теж не прощає поганих думок про це дівчисько? Це ж вже було. Все знову повторюється… Та чи забув він? Мабуть ні… Мабуть навмисне так говорив, бо зморився, втомився не розуміти сам себе. А, так, все набагато простіше… Так спокійно, тихо… Свідомість провалювалась в морок. Раптом удар по щоці змусив його припинити спокійно віддаватись стихії. Потім ще один і ще.
-Та щоб тебе! Ти звичайно не мій, але ти мусиш жити! – почувся десь над ним розлючений дівочий голос. Я не дозволю морю, аж так кардинально, вирішити мою проблему! Я з нею сама впораюсь! Але я маю знати що ти десь є! Живий!
- Ти диви, морська чаклунка і та перед моїми чарами не встояла! Тобі потрібна моя душа?- заледве приходячи до тями, намагався жартувати Женя, поки чиїсь теплі руки тягли його спочатку по воді, потім по піску, смикали за одяг, перевертали, намагаючи вибити з нього зайву воду, якої він вже від душі наковтався.
- Собі залиш. Нащо мені твоя душа без серця? – почулось тихе, і над ним схилився дівочий образ, перекривши на мить палаюче блискавицями небо. Тепла рука провела по щоці, доторкнулась до губ. Він зустрівся з великими очима, в яких відображались, палахкаючи як світломузика, зірниці і зорі, що просвічували де-не-де між хмарами.
- Чаклунка, ти б бачила зараз свої очі! В них так блискавки відображаються, наче там в тебе свої власні електричні розряди! – пробурмотів Женя. Блискавки, зорі… Стільки зірок, галактик перед ним давно не кружляло, сяючи, виблискуючи, переплітаючись. Від яскравого, в постійному русі, видива він прикрив очі, бо паморочилось в голові. В вухах шуміло, і не зрозуміло чи то йому просто погано, чи то так море шумить... Чаклунка…
Трохи згодом, поряд знову почулись голоси. Його хтось тормошив, пропонував вина, горілки, ковдру. Коли він більш менш прийшов до тями, поряд сиділо троє дівчат стурбовано вдивляючись йому в обличчя.
- З тобою все гаразд? Тут така буря була! Хвилі он аж де були. – дівчата показали на полосу прибою, яка змістилась під час шторму метрів на сім. Всюди валялись водорості. – Ти лежав просто в полосі прибою. Наче тебе море викинуло. Ми взагалі думали ти не живий, але ти почав щось бурмотіти…
- Та от, купатись ходив,- кивнув головою Женя. - Не те щоб дуже вдало вибрав час.
- Дуже невдало! Ти міг загинути!
- Не міг дівчата, схоже не міг.
- Та ти ж був напівмертвий, коли ми тебе знайшли!
--Напівмертвий, означає живий. Але дякую за турботу. Дівчат, посидіть ще зі мною, бо щось так сумно, холодно, а тут таке гарне море і зорі он проглядають…
- Добре. А як тебе звуть?...
Ту ніч він провів з однією зі своїх рятівниць. Гарненька білошкіра блондиночка була чудовою компанією. Зайвих питань не задавала, у ліжку була майже профі, правда рано зранку розтовкала його зі словами «прокидайся, красунчику, мені вже на роботу пора».
Вийшовши з убогої кімнатки, та захлопнувши двері, від звично прогорнув до себе дівоче тіло, пройшовшись по його апетитним формам, поцілував, наговорив купу компліментів і пообіцяв знайти її ввечері. Дівчина розцвіла, посміхнулась і щезла зі швидкістю вітру – бо працювала в їдальні (коли вона це встигла розповісти, він би і при загрозі смертної кари не згадав). А він, скуйовдив волосся на голові, намагаючись привести сонний організм до хоч якоїсь концентрації, і раптом почув дзвін розбитого скла. Обернувшись на звук, Женя побачив як дрібнів друзки, виблискуючи у вранішньому сонці осипаються на землю, встиг відмітити якусь неправильність, але потім, майже мимоволі, підвів погляд і відчув себе так, наче йому дали під дих. Там, за пустою рамою стояла вона. І нехай її погляд блукав десь серед вранішньої блакиті неба, він відчув її біль. Шалений, крижаний, такий, наче їй загнали ножа в серце… Він не бажав цього… Точно не цього… Але що він зараз міг зробити?
Повільно опустивши очі, він повернувся спиною до неї і неспішною ходою почимчикував додому, а прийшовши, просто впав на ліжко і заснув.
Прокинувшись вже під вечір Женя не міг згадати подробиць минулих вечора і ночі, ранку. Що йому наснилось, а що було насправді? Бачив він Лізу, чи йому знов дурня наснилась? І чому йому так пусто всередині?
Вийшовши на пляж, він помітив, що, судячи з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Все правильно», після закриття браузера.