Читати книгу - "Російський сюжет"

Але великі німці — Ріхард Ваґнер, Ріхард Штраус, Ґустав Малер не люблять, щоб їхню музику використовували як тло. Вони полюбляють, щоби слухали лише їх. То ж він зупиняє диск і слухає тишу. Дядько недаремне писав про рипіння підлоги. А чи знав він, що то ходять неприкаяні коби. Предки нинішніх ірівчан щось таке зробили давнім чаклунам, а тепер не знають, як заспокоїти їх. А може, бідна Таня приходила рятувати своє село, щоби чужинець покохав її, і цим вона виконала б якусь місію… І як у це українське село можна повернутись якийсь-там рай, якщо в усій Україні повний розвал? Невиплата зарплат і пенсій, а ціни зростають, гіперінфляція і розвал економіки, російська й американська масова культура на екранах телевізорів, свідомі українці виїздять за кордон, а український сільський люд по п’яні співає російські пісні. Господи, який дурний хаос у його голові, це найгірше, коли думка не може звільнитися від чужих слів! Такий хаос ніколи не народить танцюючої зірки. Краще він знову поставить Малера і спробує вимкнути думки.

Стукіт у двері. Невже це знову Таня? Треба буде запросити її послухати музику, класичну. Малер їй не піде, проте в нього є Вівальді. Він іде дверей і бачить на порозі Зою Миколаївну та Михайла Тихоновича.

— Женю, дорогенький! Ми вже боялися, що ви не відчините!

— Я працював над сьомим розділом своєї дисертації!

— Вже над сьомим! Вітаємо! Та ж і ви до нас привітайте! У нашому домі велике свято! Нашим дівчатам сьогодні шістнадцять років! Оля приїхала з області! І Танечка теж дуже хоче вас бачити!

— Але я нічого не знав! В мене й подарунка нема!

— Ми Таню посилали, щоби вона, йдучи зі школи, вас запросила заздалегідь. А вона посоромилася, не зайшла, вона ж іще зовсім дитина у нас.

Цілком зрозуміло, що дівчина не пішла запрошувати його на свій день народження після того, що в них було. А тут ці її безтямні батьки, Співоча теща, українізований псковський русак Тихонович. Вони обоє говорять, перебивають одне одного:

— І друг ваш Володя у нас.

— Він хотів сам іти вас кликати.

— Ми на машині, Женю, сідайте в чому є.

— Не треба подарунків!

— Ви — наш найбільший подарунок!

І от він у Марухіних, бо ж їхнє прізвище саме таке. Його з’яву гості зустрічають бурхливими оплесками, на мить відірвавшись від їжі. У домі багато людей, багато страв, багато самогону. Нема де сісти, всі товчуться, всі наступають одне одному на ноги. Ось Володя тисне йому руку. Ось бліда Таня із жалюгідною посмішкою. Ось сільська Клеопатра Оля в пухнастому светрі з величезним декольте, в тісних джинсах. До речі, на Тані такий самий светр, але під нього піддягнуто кофтинку, тому немає такого сексуального ефекту. Та й таких пишних грудей, як у сестри, у Тані нема.

Йому наливають. На це дебільне свято прийшли всі вчительки Ірівської середньої школи. Ось директорка Ганна Петрівна. Ось Та, що носить молоко, у неї в руках склянка білого кокосового лікеру, вона в такий спосіб демонструє свою вишуканість і непричетність до самогону, натомість удавану причетність до молока. Ось Жінка овочева з великим огірком у руці. Вона чаркується не чаркою, а огірком. А ось молода пікантна пані крутить сідницями і носить гостям тарілочки з салом.

— У вас у місті казенку заїдають чим? Сиром? Салямі? Сьомгою? А в нас на селі на всі випадки життя лише сало! Салоу, салоу, салоу! — вимовляє вона українське слово начебто з англійським прононсом. Євгенові пояснили, що це вона, Анжела Валеріївна, англічанка, яку вирішили залишити в ірівській школі, попри аборт.

На це ідіотичне збіговисько він у чому стояв, у тому й поїхав. Накинув лише піджака і взувся в чоботи, вони йому зараз печуть ноги. А куртки не взяв, бо сказали, що й назад його також відвезуть. От що таке невміння відмовляти. Тому, певне, він не все зможе скласти, як судилося, як казала мудра Дем’янівна. Співоча теща наказує всім замовкнути, позаяк зараз має виголосити тост Євгеній Онєгін.

— За здоров’я сестер Ларіних! — вигукує він. Всі плескають у долоні, ніби він сказав якусь напрочуд мудру річ. От ідіоти! І тримає таких українська земля…

Його очі зустрічаються з нещасними очима Тані. Здається, вона думає так само, як і він, лише, звісно, не має у своєму вокабулярі відповідних слів, які назвали би цю гулянку та її учасників. Та й у нього, зрештою, слів нема. І от в юрмі він бачить Олю. Вона підморгує йому. А потім дає знак: іди на вихід. Він іде. Вони виходять на подвір’я. Віє грудневий вітер, але після задухи в домі йому не холодно, навіть добре. Очі Олі, підведені, як у Клеопатри, сяють у темряві. Вона, на відміну від сестри, користатися косметикою вміє. Вона без пальта, лише в пухнастому светрі з великим вирізом, він хоче торкнути того, що там, Оля не дає, загадково посміхається, веде його кудись. Він тягне руки до її принад, вона тікає, от мала зараза! Якщо вона буде отак водити його по подвір’ю, він по-підлітковому кінчить у штани. Але Оля зупиняється, обертається до нього спиною, хвацько спускає тісні джинси й обертається до нього голим задом. Сяйво ліхтаря, який ввімкнули на подвір’ї на честь урочистої події, відбивається на тій юній здоровій шкірі. На лівій сідниці витатуйовано метелика. Очевидно, Оля хотіла показати йому ту чудасію, мовляв, вона вже другий рік у місті, тож на відміну від своєї сестри-відмінниці вона не село, знає всілякі класні навороти.

Але не куштувати йому райських плодів! Його валять на землю, його душать, а Оля верещить. Чи підтягла вона свої джинси? Бо він свої так і не розстебнув. Він намагається вирватися з міцних рук Володі,