Читати книгу - "Гірка правда"

XX століття знає два типи тоталітаризму: більшовизм і фашизм, причому цей останній виступав в Німеччині як його різновид - націонал-соціалізм, в Іспанії як фалангізм, в хорватів були усташі, а в українців інтегральний націоналізм. Тоталітаризм українського націоналізму прагнув охопити своїм впливом усе життя українського народу в усіх його виявах. Націоналістичний рух не обмежувався суто політичними завданнями, а намагався керувати культурним процесом, зокрема в ділянці літератури, уважаючи її важливим світоглядово-виховним чинником. Ну, добре, скаже мій опонент, це таким був український націоналізм там, на Україні, точніше в Галичині довоєнного періоду, до якогось там часу, а тепер він, наш український націоналізм, демократичний, толерантний, не мішається до справ культури. Таке можна казати людині, яка не зіткнулася з практикою українського націоналізму хоч би тут, на Заході -в Канаді, у США. Я ж з ним зіткнувся і знаю, що український націоналізм (всі три його фракції) надалі тоталітарний, український націоналізм не змінився у цьому, та й у жодному іншому відношенні, крім - тактики на словах. Один лише приклад для доказу цього: Визначний талант, професійний співак, бас-баритон, палкий патріот України, Йосип Гошуляк, котрий не належить до жодної фракції ОУН, просто демократ, мистець, поїхав 1980 року на Україну з концертами. Там мав великий успіх, спілкувався з чільними представниками музичного світу. І за це, за те, що поїхав на Україну без погодження з ОУН, його тут ось вже 12 років бойкотують. На його концерти з вільним вступом, влаштовані для вшанування роковин Тараса Шевченка, приходило до десяти чоловік! Бож українська громада - дисциплінована!

В кожному разі, коли націоналістична енциклопедія говорить про те, що "український націоналізм підходить під поняття тоталітарного руху", то можемо з цілковитою певністю сказати, що цей тоталітаризм ОУН близький ідеологічно не більшовизмові, а фашизмові. Хоч, правду кажучи, більшовизм і фашизм, це дві сторони тієї самої тоталітарної медалі. Бо ось та ж енциклопедія каже, що основою політичного ладу в майбутній українській державі мала бути влада одного руху (монопартійність) та провідницький принцип ("вождизм"). У майбутній Україні відводилося місце тільки на одну політичну організацію (ОУН), що мала б становити своєрідний орден "лучших людей", а апарат влади повинен творити ієрархію "провідників" з вождем на чолі, що сполучатиме функції лідера руху та голови держави Як і в гітлерівській Німеччині Гітлер, як і в Італії Б. Муссоліні, в Іспанії каудильйо Франко, в Португалії Салазар. А в Союзі - Сталін.

Після сказано вище (не мною, а авторами націоналістичної енциклопедії, під редакцією проф. В. Кубійовича) не залишаться в нікого сумніви щодо того, що ОУН була фашистською організацією, що український націоналізм був українським різновидом фашизму. Про те, чи український націоналізм був (і є) фашизмом, писав чільний діяч того руху, Дмитро Паліїв у листі до проф. Євгена Онацького, котрий був резидентом ОУН у Римі: У нас тепер "хвороба" на фашизм. Молодь у фашизмі шукає спасіння, зрештою, зовсім зрозуміло. Але при цьому забуває про одне: передумовою фашизму є держава зі своїм апаратом. Фашистські форми в недержавній нації доводять до дивовижних речей. Чому він, а не я, має бути диктатором? І в конкуренційній гарячці загадка неважка до розгадування: кожен студент І курсу університету буде вважати не третьокурсника, а саме себе за стовідсоткового вартісного на той стілець. [37] Вкажімо на те, шо лист був писаний 16 квітня 1932 року, отже тоді, коли на чоло політичної арени українського націоналізму в Галичині почав виходити Степан Бандера. Саме на його адресу Дм. Паліїв скерував слова про "першокурсника", котрий хоче стати вождем-диктатором. Та це не міняє погляду на фашистську суть українського націоналізму, навіть підтверджує факт, що ОУН була "за формою" фашистською (бо не існувала держава, в якій з цілою міццю проявився б український фашизм). Тепер є незалажна Україна, тож є нагода поміркувати над тим, якою б вона стала під владою ОУН. З документів ОУН виникає, що вона була б фашистською не тільки у формі, але теж в теорії, теж у практиці. З аналізу писань і діяльності про ОУН виникає, що між італійським фашизмом і українським націоналізмом тільки така різниця, що італійського фашизму не підтримувала Католицька церква, натомість у Галичині прийшло майже до цілковитої змички уніатської церкви з ОУН, багато з-посеред чільних діячів ОУН походило зі священичих родин (С. Бандера, Я. Стецько), а декотрі навіть були священиками (о. Іван Гриньох).

То що ж скажуть у цьому контексті сьогоднішні вожді ОУН, що скажуть численні прихильники, навіть апологети українського націоналізму з-посеред сучасного українського політикуму? Що на це скаже Сергій Плачинда? А чи свідома фашистської суті ОУН діячка ОУН-б Лариса Скорик? Чи вона у своїй несвідомості повірила, що ОУН - це патріотизм? Адже не випадково навіть у згаданій енциклопедії сказано що український націоналізм "своєю суспільною суттю перегукувався з тоталітарними течіями в повоєнній Європі". Йдеться про Європу після І світової війни.

На фашистський характер ОУН вказує теж лист чільного діяча, теоретика ОУН - Зенона Пеленського до згаданого вже проф. Євгена Онацького від 25 листопада 1931 року, в якому, між іншим, мовиться: Але передусім, перед речами українськими, принциповими і засадничими, я клав би головний натиск на речі українські, тамошні, головно фашистську доктрину саму по собі і фашистську дійсність, -це нас цікавить... коли б підкреслили у кількох статтях і на прикладах здібність фашизму до тактичної трансформації, його дивну гнучкість у певних фазах історичного розвитку, де він сповидно міняв віхи і тактику, залишаючись у корені безкомпромісово і непохитно догматичним. Йде про це, аби люди тут узмисловили, що вільно міняти шлях і засоби, але одного тільки не вільно міняти - мети. [38]

У цьому контексті треба навести слова чільної діячки ОУН-б на Україні, депутата Верховної Ради України, Лариси