Читати книгу - "Аеліта"

Серед зруйнованих палаців великого міста, на площах, порослих травою, блукали вівці, і жовтолиций пастух співав сумну пісню про блаженну, як степове марево, заповідну країну, де земля голуба і небо — золоте.

Кочівники питали своїх вождів: «Куди нам ще йти?» Вожді відповідали їм: «Ми привели вас у обітовану країну, селіться і живіть мирно».

Учкури, вожді жовтолицих, вибрали наймудрішого з воєначальників й поставили його правителем підкореної країни. Ім’я його було Тубал. Він звелів лагодити стіни, очищати сади, орати поля і відбудовувати житло. Він видав багато мудрих і простих законів. Він покликав до себе мудреців і втаємничених, які втекли в печери, і сказав їм: «Мої очі та вуха відкриті для мудрості». Він поставив їх радниками, дозволив відкрити храми і скрізь послав гінців з вісткою, що хоче миру.

Такий був початок третьої, найвищої хвилі цивілізації Атлантів.

Кочівники скоро змішувалися з іншими племенами. Від юрт, табунів, дикої волі лишалися тільки пісні та легенди. Нащадки вершників і воєначальників були аристократією міста. Атланти любили науки, мистецтва і розкіш. Вони прикрасили місто новими стінами і семикутними вежами, обклали золотом двадцять один виступ велетенської піраміди, провели акведуки, вперше в архітектурі стали використовувати колону.

Знову було прочитано древні книги Земзе і мудрі книги Синів Аама. В печерах знайшли напівзотлілі «сім папірусів Сплячого». З цього відкриття починає швидко розвиватися знання.

Основа нового знання була така:

«У людині дрімає наймогутніша світова сила — матерія розуму. Подібно до того, як стріла, натягнута тятивою, спрямована несхибною рукою, вражає ціль, — так і матерія нерозбудженого розуму може бути напружена тятивою волі, рукою знань. Сила спрямованого знання безмежна».

Наука Знання поділялася на дві частини: підготовчу — розвиток тіла, волі та розуму і основну — пізнання природи, світу і формул, якими матерія спрямованого знання опановує природу.

Повне опанування знанням, розквіт небувалої ще на Землі і досі не повтореної культури тривали століття, між чотириста п’ятдесятим і триста п’ятдесятим роками до Потопу, тобто до загибелі Атлантиди.

На Землі був загальний мир. Сили Землі, покликані до життя знанням, щедро і пишно служили людям. Сади і поля давали великі врожаї, плодилися табуни, праця була легка. Народ згадував давні звичаї і свята, і ніхто не заважав йому жити, любити, радіти. В легендах цей вік названо золотим.

У той час на східному рубежі Землі було поставлено сфінкса — символ розуму. Було збудовано сім чудес світу: лабіринт, колос у Середземному морі, стовпи на захід од Гібралтару, башту звіздарів на Посейдонесі, статую сидячого Тубала і місто Лемурів на острові Тихого океану.

До чорних племен, яких досі тіснили в тропічні болота, дійшло світло знань. Негри швидко засвоювали цивілізацію і почали споруджувати величезні міста в Центральній Африці.

Та ось наймудріші з тих, що були втаємничені в знання, зрозуміли, що в усьому зростанні цивілізації лежить первісна помилка. Подальший розвиток знання має привести до загибелі: людство поразить саме себе, як змія, що жалить себе в хвіст.

Помилка полягала в тому, що буття — життя Землі та істот — пізнавалося як таке, що випливає з розуму людини. Пізнаючи світ, людина вивчала тільки саму себе. Розум був єдиною реальністю, світ — його уявленням, його сном. Таке розуміння буття мало призвести до того, що кожна людина почала б запевняти, ніби існує тільки вона однісінька, все інше — цілий світ — тільки плід її уяви. Наступне було неминуче: боротьба за єдину особистість, боротьба всіх проти всіх, знищення людства, як повсталого проти людини власного ж сну, — зневага і огида до буття, — як до лихого сновидіння.

У той же час було зроблено дивовижне відкриття — знайдено можливість миттєво вивільняти життєву силу, що дрімає в насінні рослин. Ця сила — гримуча, вогняно-холодна матерія, — вивільнюючись, линула в простір. Було збудовано величезні летючі кораблі, які рухала ця сила.

Золотий вік вироджувався, в містах Атлантиди наставало пересичення. Ніщо не стримувало більше розгнуздану фантазію, жагу розбещеності, безумство спустошеного розуму. Сила, яку опанувала людина, обернулася проти неї. Неминучість смерті робила людей похмурими, жорстокими, нещадними.

І ось настали останні дні. Почалися вони з великого лиха. Центральну область міста Ста Золотих Воріт струснув підземний поштовх, багато землі опустилося під води океану.

Найзаможніші громадяни, названі Магацитлами, що значить «нещадні», казали: «Тим краще, поможемо стихії і назавжди знищимо поганий сон розуму — людство».

Щоб цілком вдовольнитися видовищем смерті, вони оголосили по всій Землі свята й ігрища, повідчиняли для всіх державні скарбниці та магазини, наповнили фонтани вином і на площах смажили м’ясо. Це було в осінні дні збирання винограду.

Вночі на освітлених багаттям площах, серед людей, сп’янілих од вина, танців, їжі, появилися Магацитли. Вони були у високих шоломах з колючим гребенем, у панцирних поясах, без щитів. Правою рукою вони кидали бронзові кулі, які вибухали холодним руйнівним полум’ям, лівою рукою встромляли меч у п’яних і божевільних.

Криваву оргію перепинив страшний підземний поштовх. Упала статуя Тубала, тріснули стіни, повалилися колони акведука, з глибоких тріщин шугонуло полум’я, попелом затягло небо.

Вранці кривавий тьмяний диск сонця освітив руїни, палаючі сади, юрми божевільних людей, купи трупів. Магацитли кинулися до літальних апаратів, які мали форму яйця, і почали покидати Землю. Вони відлетіли у зоряний простір.

Відлетіло вже багато тисяч апаратів. Тоді вдарив четвертий, ще дужчий поштовх землі. З півночі піднялася з попільної імли океанська хвиля і ринула по землі, знищуючи все живе.

Почалася буря, блискавки падали на землю, в житла. Хлинула злива, летіли уламки вулканічного каміння.

Під захистом стін великого міста з вершинами уступчастої, обкладеної золотом піраміди крізь зливу, дим і попіл Магацитли все відлітали у зоряний простір. Три підряд поштовхи розкололи землю Атлантиди. Місто Ста Золотих Воріт занурилося в кипучі хвилі.