Читати книгу - "Первісна. У вирі пророцтв"

— Тоді можете залучити і їх. Надзвичайні повноваження дають вам на це право. А невдовзі до порту прибуде сотня піхотинців і два взводи гусарів. Один з них надішлете слідом за нами, а інший, разом з усією піхотою, переходить під ваше командування. Тоді ви матимете досить людей, щоб забезпечити спокій та порядок на звіреній вам території.

— Буде зроблено, государю!

Відпустивши капітана, Імар звернувся до Фергаса аб Ґвиртира:

— Лейтенанте, я покладаю на вас обов’язки командира королівської роти. Підготуйте загін до повернення в Кайр Ґвалхал. Ми вирушимо, щойно затриманих бунтівників буде зібрано для етапування.

Відсалютувавши, новоспечений ротний командир пішов виконувати наказ. А Кайлем аб Рордан, повівши його поглядом, промовив:

— Він ще замолодий для капітанського звання. Лише влітку став лейтенантом. Я б радив призначити капітаном Тейла аб Ерхара.

Лейтенант аб Ерхар був заступником командира королівської роти і служив у ґвардії вже п’ятнадцять років. Ронан аб Шіґир, що навесні мав піти у відставку (шкода чоловіка, лише три місяці не дожив до пенсії), рекомендував його на своє місце.

У відповідь на це зауваження Імар пильно подивився на ґенерала.

— Лорде Кайлеме, я дуже ціную вашу прямоту й готовність застерегти мене від можливих помилок. Буду радий і далі дослухатися до ваших мудрих і зважених порад. Та цього разу я певен, що прийняв правильне рішення. Після сьогоднішніх подій мені буде мало однієї королівської роти. Повернувшись до палацу, я доручу ґенералові аб Ґораґу сформувати ще дві, об’єднавши їх у королівський полк, яким і командуватиме Тейл аб Ерхар — спершу в чині капітана, а згодом отримає й полковника.

— О, це інша річ, — кивнув Кайлем аб Рордан. — Тоді я знімаю своє застереження. Керівництво досвідченого полкового командира компенсує молодість майбутнього капітана аб Ґвиртира, а свою цілковиту відданість він уже довів.

— Радий, що ви схвалюєте мій план, ґенерале, — сказав Імар абсолютно серйозно. — Проте посиленої охорони потребує не лише Кайр Ґвалхал, а й увесь Ханґован. Причому військами, вірними Короні, які не піддадуться тискові з боку поборників.

— Щодо цього не турбуйтеся, государю. Відколи ваш дід поставив мене на чолі Головного Штабу, я завжди дбав про те, щоб поблизу столиці дислокувалися полки з найнадійнішими офіцерами.

— У вірності офіцерів я й сам не сумніваюся. Але більшість армії складають солдати — прості люди, змалку заморочені поборниками та проповідниками.

— Жоден офіцер, по-справжньому вірний вам, не терпітиме під своєю орудою солдатів, що моляться на поборників і ладні повернути зброю проти короля, — впевнено відповів ґенерал аб Рордан. — Такі солдати небезпечні для самих офіцерів, бо тільки й чекають нагоди донести на них за перше ж необережне слово. Особисто я ніколи не панькався з цією наволоччю — ще замолоду, бувши лейтенантом, засвоїв, що найкращими ліками від зрадливості є зашморг на шиї. Інші мої товариші були делікатнішими, вигадували різні хитрі способи, як позбутися ненадійних підлеглих. І зазвичай таки позбувалися. А загалом, солдати дуже цінують свою службу, бо вона дозволяє їм вибратися зі злиднів, у яких народилися, й жити більш-менш по-людському. Вони розуміють, що платить за це не Конґреґація, а король, тому не стануть кусати руку, яка їх годує.

— Сподіваюсь, ви маєте рацію, ґенерале. Дуже на це сподіваюсь.

— Не сподівайтесь, а просто знайте, государю. Армія завжди служила і завжди служитиме королю.

Вони саме збиралися вирушати, коли прибули два гусарські взводи, що їх ґенерал аб Рордан викликав зі східного передмістя. Імар коротко переговорив з обома лейтенантами, які були до краю обурені зухвалим убивством капітана аб Шіґира і щиро шкодували, що не встигли на з’ясування стосунків з поборниками. Вони рішуче запевнили, що для них не існує вищої влади за королівську, і мало не пересварилися між собою за право залишитися під командуванням нового коменданта, оскільки було очевидно, що поборники передовсім спробують повернути собі контроль над портом. Зрештою, Імар залишив їх обох, відібравши з кожного взводу по десятку гусарів, щоб зміцнити ґвардійський загін і посилити охорону полонених, серед яких був і затриманий Фергасом аб Ґвиртиром шпигун поборників.

За цей час звістка про сутичку в порту вже встигла облетіти добру половину міста, і на всьому зворотному шляху на узбіччях вулиць, якими вони їхали, юрмилися городяни. Не чулося жодного вітального вигуку на адресу короля — як, утім, і прокльонів. Люди проводжали загін похмурими, стривоженими поглядами і, либонь, думали про те, яких лих завдасть їм це протистояння. Може, вони й були фанатично віддані своїй дурній Святій Вірі, але водночас не мали великих ілюзій щодо методів Конґреґації, тому дуже боялися, що поборники, не в змозі дотягтися до короля та його прибічників, відіграватимуться на простому народові…

Ґенерал аб Рордан наполіг, щоб Імар їхав посередині колони, під пильним наглядом ґвардійців, а сам разом з Фергасом аб Ґвиртиром став на чолі загону. Проте невдовзі король покликав до себе лейтенанта й почав розпитувати його про подорож до Кередіґону.

Фергас відповідав стисло, але змістовно, по-військовому чітко і ясно, та коли мова заходила про відьмачих кузин, ставав надзвичайно обережним, ретельно зважував кожне слово. Дуже скоро Імар збагнув, що він чогось недоговорює, і причиною такої потаємності, вочевидь, була присутність Ґарвана аб Малаха, який їхав поруч із ними.

— Лейтенанте, — сказав тоді Імар. — Можете вільно говорити при майстрові Ґарвані. Я йому цілком довіряю — так само, як і вам.

Після коротких вагань Фергас аб Ґвиртир ствердно кивнув:

— Так, государю. Якщо ви довіряєте майстрові, то я тим більше не маю причин для недовіри. На кораблі дівчата, довідавшись, що їх везуть на Абрад, влаштували справжню істерику. Репетували, заливалися слізьми, благали повернути їх на берег, і всю ніч перед відплиттям я не спав, мусив стерегти їхню каюту, щоб вони не утнули якоїсь дурниці.

— Бідолашні задурені діти, — зітхнув Імар. — Навіть смерть рідних нічого їх не навчила.

— Вони