Читати книгу - "Тюрма"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Про що замислився? — запитала Бессі, жуючи рогалик.
— А хіба в мене такий вигляд, ніби я про щось думаю? Що я там витворяв?
— Все просторікував про якогось там типа — от, мовляв, у кого голова!
— А як його звати, не казав?
— Ти вечеряв з ним.
— Тесть?
— Хіба я знаю? Все хотів розповісти йому щось дуже важливе. А потім посадовив мене поряд із собою й заходився цілувати.
— А кавалери твої не заперечували?
— Фотограф сердився. Ти перекинув своє віскі, і він дорікнув тобі, що забагато п'єш. А ти пригрозив дати йому ляпаса. Я вже думала: от поб'ються. Та прибіг гарсон, і фотограф пішов.
— Сам?
— Другий покинув нас теж за кілька хвилин.
— Ну й що потім?
— Ти звелів подати велику пляшку шампанського. Заявив, що взагалі шампанське — гидота, але задля такого дня годиться пити шампанське. І майже всю пляшку сам видудлив. А я три-чотири келихи.
— Теж, либонь, набралася?
— Трошки.
— А машину привів сюди?
— Ні, хазяїн кабаре не дав тобі сісти в машину. Ви довго стояли на тротуарі й сперечалися, і зрештою ми поїхали в таксі.
— А у нас з тобою щось було?
— Хіба не пригадуєш?
— А ванну хто приймав?
— Обоє.
— Разом?
— Атож. Ти наполягав. А потім пішов і налив собі ще віскі. Невже ти виспався?
— У голові макітриться. Якийсь розбитий.
— Прийми таблетку аспірину.
— Я вже три прийняв.
— Дзвонили вже тобі?
— Не відаю навіть, хто має подзвонити.
— Ти разів десять згадував про цей дзвінок і щоразу хмурився.
Це вперше чужа жінка спала в цьому ліжку, в якому Мур-мур спала три ночі тому. Мабуть, він все-таки негарно вчинив, що привів Бессі сюди. Та він подумає про це потім. Очі в нього злипалися.
Ален ліг, і йому одразу полегшало. За стіною чулося легеньке хурчання пилососа. Двічі чи тричі йому здалось, що він вже засинає, та знову усвідомлював, що не спить і тільки на якусь хвильку задрімав.
Ален чітко усвідомив, що дзвонить телефон, й одразу прокинувся. Простягаючи руку до трубки, кинув погляд на годинник. Той показував одинадцяту.
— Ален Пуато біля телефону.
— Говорить Рабю. Я хотів би бачити вас через півгодини.
— Є щось нове?
— Дивлячись, що вважати новим. Ви мені потрібні.
— Гаразд. Можливо, трохи спізнюся.
— У мене після вас ще одна зустріч. А о другій я виступаю в суді.
Ален скочив з ліжка і пішов під душ. Він ще мився, коли до ванної увійшла Бессі.
Накинувши на плечі мохнатий купальний халат, Ален взявся голитись.
— Ти надовго?
— Не знаю. Можливо, на цілий день.
— А мені що робити?
— Що хочеш.
— Можна ще трохи поспати?
— Будь ласка.
— А ввечері мені бути тут?
— Ні, сьогодні не треба.
— А коли?
— Там видно буде. Залиш свій телефон. Дати тобі грошей?
— Я пішла з тобою не заради грошей.
— Я не питаю, чому ти пішла. Це мені байдуже. Тобі потрібні гроші?
— Ні.
— Добре. Налий мені віскі. У вітальні стоїть щось подібне до бару.
— Я бачила його вночі.
Через п'ять хвилин він уже натягав штани. Розбавивши віскі водою, випив склянку одним духом, мов неприємні ліки. Раптом пригадав, що сьогодні нема машини. Доведеться пізніше розшукати її на вулиці Нотр-Дам-де-Лоретт.
— Ти вже даруй мені, голубонько. Тут справа серйозна.
— Розумію. А хто це?
— Адвокат.
— Твоєї дружини?
Ален увійшов до вітальні.
— Отже, ви наймаєте мене на цілий день?
— Так. Ключ знайдете в кухні на столі. Завтра розбудіть мене о восьмій і приготуйте каву з рогаликами.
Він опускався сходами, перестрибуючи через три-чотири приступки, на розі спинив таксі.
— Бульвар Сен-Жермен, здається, сто шістнадцять.
Пригадавши, що Рабю живе на четвертому поверсі, він увійшов у ліфт. Відчинила секретарка в окулярах. Вона, либонь, упізнала його.
— Сюди. Зачекайте, будь ласка, хвилинку. Метр Рабю розмовляє по телефону.
Праворуч — двостулкові двері, ліворуч — коридор, куди виходять службові приміщення. Долинало стрекотання друкарських машинок. Нарешті двері розчинилися.
— Заходьте, друзяко. Я цілу годину провів з вашою дружиною.
— Вона наважилась заговорити?
— Не зовсім так, як ми сподівалися. Про безпосередні мотиви злочину нічого не сказала. Та мене не проганяла, а це вже успіх. Чи знаєте ви, що ваша дружина розумна жінка?
— Так, мені про це часто говорили.
— Таку твердість характеру й волі не часто здибаєш. Сьогодні вже другий день, як вона в тюрмі. Їй дали крихітну одиночку. Спочатку хотіли помістити з іншою ув'язненою, та вона відмовилась. Можливо, тепер передумає.
— Вона носить арештантський одяг?
— Ті, що під слідством, ходять у своєму. Працювати її не примушують. Від побачення з вами відмовилася. В цьому вона непохитна. «Перекажіть йому, що я не хочу його бачити. Якщо й зустрінемось, то тільки в суді, бо тал це неминуче, і, крім того, ми будемо далеко, одне від одно го». Це її власні слова. Коли я говорив їй про ваше збентеження, вона спокійно відповіла: «Він ніколи не нуждайся в мені. Йому необхідні просто люди, байдуже хто, аби тільки хтось був під боком».
Ці слова до того вразили Алена, що він навіть
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тюрма», після закриття браузера.