Читати книгу - "Сміливий чунг"

Під час цього неймовірно важкого й голодного поневіряння, цих нескінченних жахливих блукань, коли ніхто з чунгів не знав, що на нього чекає завтра, пома завагітніла знову. Підкоряючись спільному для всіх тварин велінню природи, вона, сама того не відаючи, давно вже носила в собі плід кремезного й дужого чунга. Пома не знала також про те, чи новий спосіб життя й нові умови, в яких вона опинилася, не вплинуть на ту істоту, що вже живе в її утробі, і чи пристосується ця ще не народжена істота до нових умов життя, до яких і зона звикала й пристосовувалася з необхідності.

Хоч уже траплялись дерева з широким гіллям і на них де-не-де видно було плоди, місцевість, проте, лишалася ще дикою, скелястою, непривітною і непридатною для життя чунгів. На деревах цих пома не могла знайти собі лігва, зручного для пологів, і вона змушена була його шукати просто на землі. До того ж, ідучи все далі й далі вперед, чунги стали зустрічати цілком нових тварин, спочатку хижого івода й пістрявоголового вига, а потім гіллясторогого теп-тепа та куцохвостого лена. Хоч не всі вони були однаково небезпечними для чунга й поми, проте кожен з них викликав занепокоєння, оскільки чунги бачили їх уперше.

І от, бажаючи знайти надійне сховище, під впливом невиразних, напівзабутих спогадів про своє колишнє видужування в дуплі старого дерева, вона залізла в якусь широку западину в скелі. В ній пома могла почувати себе більш-менш безпечно. Утворена в скелі на низькому схилі невеликої долини, западина була захищена самою природою: над входом до неї висли круті скелі, а під нею зяяло урвище глибиною в кілька стрибків. У дні своїх важких, безрадісних поневірянь чунг і пома не раз знаходили собі притулок на ніч в подібних западинах.

Разом з чунгом пома вистелила дно западини зібраним навколо сухим листям і травою, потім чунг вийшов і сів біля самого входу серед нагромадженого тут протягом століть каміння. Погляд його спинився на протилежному схилі долини. Там він помітив теп-тепа, який то піднімав, то опускав свої гіллясті роги і, прислухуючись до чогось та принюхуючись, неквапом ішов униз. Теп-теп обгризав на чахлих кущиках тонкі гілочки й вищипував з-поміж каміння шорстку траву. Майже непомітний з-за каміння, чунг стежив за ним швидше з цікавістю, ніж з тривогою: якщо теп-теп пасеться в траві й обгризає гілочки на кущах — він не може бути таким небезпечним, як івод чи виг.

Теп-теп зійшов по схилу вниз і, опинившись майже на самому дні долини, наблизився до западини: ще кілька стрибків угору по крутому схилові — і він буде зовсім близько від чунга. Чунг уже хотів заревти на нього, як раптом з-за каміння несподівано вибіг івод і кинувся на теп-тепа. Теп-теп ніби чекав цього нападу. Він мерщій відскочив убік і щодуху помчав униз, лишивши хижака позаду. Та несподівано з’явився другий івод і примусив його повернути назад. І саме в цю мить на нього напав перший івод.

Опинившись віч-на-віч з кровожерним іводом, теп-теп виставив уперед свої гіллясті роги, і хижак потрапив між них. Рвучким і сильним рухом голови теп-теп відкинув першого івода, але в цю мить його наздогнав другий, стрибнув йому на спину і впився зубами в шию. Перший івод напав з другого боку, і всі троє покотились по дну долини під самим входом до сховища чунгів.

Із змішаним почуттям цікавості й тривоги чунг замуркотав і почав підстрибувати за камінням. Щоб краще бачити це незвичайне видовище, він навіть трохи висунувся вперед. Від цього руху з-під його задньої кінцівки покотилось кілька дрібних камінців, а ті, у свою чергу, зрушили інші, і от уже велика кам’яна брила, втративши опору й не витримавши власної ваги, враз хитнулася і, загримотівши вниз, з страшною силою впала на тих, що боролися. Теп— теп і один івод одразу були вбиті. Другий івод, лишившись неушкодженим, метнувся вбік і, не озираючись, подався геть.

Чунги й раніше мали звичку шпурляти в на-ко та тсі-тсі плоди й обламані гілки. І не тому, що вони розуміли, ніби в такий спосіб можуть захистити себе від цих тварин, а тому, що відчували потребу виявити свою огиду й ненависть до них ще чим-небудь, крім звичайного реву, та ще, може, тому, що вміли, як ніхто інший, орудувати передніми кінцівками.

Зрозуміло, ні один тсі-тсі чи на-ко не умирав від недбало й невміло кинутої ломаки чи плода. Коли ж траплялося, що хтось із них тікав, чунги були певні, що на-ко або тсі-тсі просто злякався їх самих, їхнього страшного реву.

Примітивна свідомість чунга й поми, внаслідок всього пережитого, посунулась на крок вперед. Вони вже цілком виразно усвідомлювали, що, кинувши плід, не можна вбити ні на-ко, ні грау, зате ударом ломаки чи каменя це можна зробити напевно. Лише уявлення про власну фізичну силу в них було відсутнім. Вони не знали того, що ні один грау чи на-ко не вмер би від їхнього удару каменем, коли б їх передні кінцівки були менш розвиненими, а на грудях у них не було б оцих кулястих, вузлуватих м’язів.

Стану здивованості, розгубленості й нерозуміння, в який вони впадали в перших двох випадках захисту з допомогою ломаки й каменя, під час п’ятого чи десятого випадку вже не було. Чунг і пома вже розуміли не тільки те, що грау та на-ко вмирають, але знали також, чому та від чого вони вмирають. І все це вони знали з власного досвіду та на підставі своїх здогадів і спостережень.

Те, що вони вже пережили, скільки б воно не повторювалось, не могло залишити в їх свідомості виразного, видимого й тривалого сліду. Свіжіші враження закривали те, що вони пережили давніше, і чунги забували його швидко й легко. Однак воно залишало у їх свідомості глибокий слід і поступово, внаслідок безперервного повторювання, набувало все більшої чіткості й виразності.

І тому, коли