Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Кут паралельності 📚 - Українською

Читати книгу - "Кут паралельності"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кут паралельності" автора Олександр Костянтинович Тесленко. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 56
Перейти на сторінку:
золотокосу жінку.

— Шановні друзі, я сьогодні дуже поспішаю, на жаль, і тому змушений обійтися без деяких урочистих формальностей, — мовив Олександр Сфагнум, і музика в піднебессі урвалася. — Одразу хочу запитати біокібера Білкара, чи не заперечує він проти роботи в Центрі космічних досліджень під керівництвом ось цього добродія, — поглянув на Григора Остуду. — Не поспішайте з відповіддю, Білкаре, але врахуйте, що ми готували вас для роботи саме в Центрі космічних досліджень, виконуючи їхнє замовлення. Тож якоюсь мірою ваша згода, Білкаре, вже запрограмована нами, але ви повинні остаточно зважити, чи є у вас бажання працювати космодослідником.

Я уважно слухав.

Потім Олександр Сфагнум назвав усі ті призначення, з яких могли вибрати мої ровесники — Діон, Геродот, Гоброн і Градислав, — а я стояв і думав… думав про прозорих. Навіть видалося, що хтось ледь чутно доторкнувся до мого плеча. Озирнувся, але не побачив нікого. В ту хвилину я був у такому стані, що був готовий усім розказати про свої страхи і видіння, бо розумів — самому, мабуть, не знайти відповіді. Я навіть не міг мати певності, що в мені немає прихованого дефекту.

— … без перебільшення скажу, він — істота унікальна. Чутливість його рецепторних систем не менш як у сім разів вища за чутливість у біокіберів попереднього покоління. Згодом створіння таких унікумів, сподіваємось, стане простішим і економнішим, але найближчим часом навіть не сподівайтесь, що ми зможемо…

— Я все розумію і безмежно вдячний. Особисто вдячний. Білкар буде членом мого екіпажу…

Вони говорили тихо і стояли досить далеко від мене, але я чув кожне їхнє слово. Втішало, що мій слух справді дуже тонкий. Але де прозорі? І чи існують вони взагалі?

Григір Остуда підійшов до мене, усміхнувся, переламавши свої руді кошлаті брови, і запитав:

— То ви згодні працювати зі мною, Білкаре? Чи хочете познайомитись ближче, а вже потім дасте відповідь?

— Так, згоден… — сказав я якомога спокійніше, напружено вирішуючи, сказати про свої видіння чи змовчати і знаходити відповідь самостійно.

— Це добре. Тож ми відразу вирушимо на Землю.


Його машина стояла третьою в сьомому ряді на стоянці біля комбінату — оранжевий спортивний гравітоангулятор. Ми йшли мовчки. Хоча мені дуже хотілося сказати Остуді:

«Командире, мені вчора ввижалися прозорі люди, і я вчора дуже боявся, чи немає в мені прихованого дефекту… Вас це не лякає?»

«Ти говорив про це комісії контролю?» — чув уявні слова відповіді.

«Ні…»

«Чому, Білкаре? Ти вчинив дуже нерозумно».

«Я був певен, що функціоную нормально».

«Був певен? А зараз?»

«А зараз я думаю, що то були галюцинації… Бо від сьогоднішнього ранку тих видінь немає…»

«Що ж будемо робити, Білкаре?» — чую стурбований голос командира. Але вголос я нічого не сказав.

Можливо, просто не варто поспішати відразу в політ, трохи адаптуватися… Може, видіння викликані таки чутливістю рецепторних систем?

— Ось моя машина, Білкаре. Заходь. Твій перший політ з рідного інканського гнізда… — прочинив дверцята.

Я підійшов слідом за ним до машини і раптом вражено зупинився — за кермом сидів прозорий. Я впізнав Номмо.

— Без церемоній, Білкаре. Сідай. Нас чекає Земля!

— Ви його бачите?

— Ти про кого?

— Про водія…

— Не розумію…

Ми зайшли до салону, за нами зачинились герметичні дверцята.

— Я не зрозумів, про кого ти запитував? Про якого водія?

Прозорий підвівся з крісла і звільнив місце командиру, але я зрозумів, що Остуда його не бачить і поводиться так, ніби в салоні, окрім нас, нікого немає.

— Командире… Не поспішайте… Нам треба побалакати…

— Про що? За сім годин дороги, сподіваюся, ми встигнемо про все…

— Ні, треба зараз!

Раптом прозорий якось деренчливо вигукнув до мене:

— Нічого не кажи! Ти ще нічого не знаєш! — Григір Остуда не почув цих слів, зберігав на обличчі здивовано-байдужий вираз. — Тобі ніхто не повірить. Не поспішай. Ти ще нічого не знаєш про номмогранів.

І я тоді поглянув на командира І справді нічого не сказав про прозорих.

— Так, у нас ще буде багато часу, — мовив тихо.

— Ти дивак, Білкаре.


Григір Остуда вирулив машину на стартовий майданчик. Ми рушили. До Землі. Прозорий усю дорогу сидів у вільному кріслі позад мене. Я кілька разів поглядав на нього здивовано і питально і хотів почути бодай якесь пояснення. Крізь його тіло я чітко бачив шорстку ледрову поверхню блакитного крісла. Лише один раз Номмо напружено прошепотів мені:

— Ти про все дізнаєшся на Землі, Білкаре.

Лишалося чекати Землі і обіцяної розгадки таємниці. Якоюсь мірою мене це інтригувало, хвилювало. Але загалом присутність прозорого була нестерпною. Відчував, як наростає хвилювання, роздратування, якась незрозуміла образа, яку я марно намагався сформулювати словом, як і не знав, чого треба боятися, — сидів у м’якому кріслі, відчуваючи постійний погляд у потилицю. Однак я заспокоював себе, що функціоную нормально, що ось прилетимо на Землю, і я про все дізнаюся, в моєму єстві знову запанує внутрішня рівновага й гармонія.

Останні дві години Земля повільно збільшувалась за центральним ілюмінатором, виповнюючи мене додатковою хвилею трепетного усвідомлення швидкої зустрічі з планетою Людей, такою малою планетою в безмірному всесвіті, але такою дорогою для мене, для біокібера Білкара? — дитини людської цивілізації.

З Григором Остудою ми майже не розмовляли. Він кілька разів запитував мене: «Про що ти зараз думаєш?» або «Так що ти хотів мені розповісти?» Але я відбувся загальними фразами. Командир був помітно

1 ... 25 26 27 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кут паралельності», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кут паралельності"