Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Месник 📚 - Українською

Читати книгу - "Месник"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Месник" автора Олексій Анатолійович Кононенко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 39
Перейти на сторінку:

Лана уважно подивилася на Модеста.

– Саня знову зустрічався з Бергамотом.

– Виходить, я не помилилася… От чому мене перестали відстежувати…

– Ти думаєш?

– Я думаю, що Сашко домовився з Бергамотом. А ще я знаю, що Бергамот ніколи й нікому не прощає образ. Про що б вони не домовилися, нам треба бути насторожі.

– Щось ти дуже серйозна, стурбована, я б сказав.

– Модю, люди грають в ігри, наприклад, в шахи, але фігурами в цих іграх виступають інші люди. Часом фігури вбиває суперник, а іноді фігури жертвують…

– Цікаві речі ти говориш…

– Слухай, а навіщо твій однокласник до тебе бригаду приставив? Ти що, сам не знайдеш браслет? Тим більше ми удвох.

– Не знаю, не думав.

– А ти подумай. Він або хоче тебе контролювати… Хоча навіщо? Ти ж йому віриш і не обдуриш.

– Вірю…

– Або йому потрібно тебе позбутися, щойно ти цей браслет віднайдеш… Скоріше, друге. Те, що він хоче позбутися мене, – тепер я знаю точно… Він спеціально зібрав нас разом знаючи тебе, він грав, коли не відпускав мене з тобою. От!

– Не зрозумів…

– Я майже все знаю про справу мера і ще дещо, чого знати мені не потрібно.

– ?…

– Справа мера на совісті шефа і Сашка, конкретно займався цим Бергамот і його бригада.

– А ти тут до чого?

– У мене були конкретні доручення, не про це мова. Думаю Сашко здав тебе Бергамоту, інакше б вони не домовилися.

– Лано! Що ти несеш?! Ми тільки були разом з ним… Саня? Здав? Нісенітниця! Це просто смішно!

Лана, здавалося, не чула його.

– Я – свідок, котрого просто необхідно прибрати, ти – кривдник Бергамота, він тобі не простить. Ти ще живий, бо повинен знайти браслет. Я ще жива, бо я з тобою, от і весь розклад… Питання не просте, а може, просте, а може, зовсім не питання…

У Модеста на язику вертілося багато слів, але щось зупиняло. Він узяв сигарету, розім’яв, одійшов до невисокої сосни, присів, закурив. Перед очима миготіли події останніх днів.

«Спочатку Лану і мене активно “пасли”, намагалися помститися за ресторан. Саня злякався… Потім усе зненацька заспокоїлося, і Санін переляк випарувався… А в аеропорту мене відверто виставили біля контрабанди на випадок провалу… І взагалі, Саня дуже змінився…»

– Я сумніваюся, – загасив сигарету, – але відмовляюся вірити в те, що Саня мене «здає».

– Перевір.

– Як?

– Поїдь тихцем до міста, придивися… Або чекай тут, усе проявиться.

– Поїду!

– Може, разом?

– Ні. Я ж сказав, що сумніваюся, тобою ризикувати не хочу.

– Виконаєш моє прохання?

– Кажи.

– У тебе ключі від моєї квартири… У холодильнику, в морозилці, подвійна стінка, там гроші…

– Конспіратор!

– В банк класти?

Помовчали, Модест підійшов до Лани, присів поруч. Так само мовчки зібрали рюкзак.

– Ми так і не пройшли по Холодному Яру.

– Не дуже й хочеться.

– Ти де будеш? У мене?

– Ні, у Єгора Ігоровича, у лісі спокійніше.

Модест поцілував Лану в маківку.

– Ти що, прямо звідси на місто? Пішки підеш?

Розсміявся.

– Ні вже, проведу тебе, а то ще заблукаєш…

* * *

Модест завжди думав, що в місті легко сховатися, місто велике, людей багато. Нині зрозумів, що місто насправді маленьке, весь час здавалося, що назустріч іде хтось знайомий.

«Чорт! Якого біса я тиняюся? Таксі!»

Сів у першу ж машину. Говіркий водій дратував своїми анекдотами.

– Слухай, старий, ти можеш дізнатися, «Волга» сьогодні на маршруті? – назвав номер.

– Душман? Так я його біля базару бачив.

– Він мені потрібен.

– Немає проблем.

Таксист зв’язався по рації.

– Душман, привіт! Тебе шукають. Напевно, армійський дружок. Куди? Зараз буду… На вокзалі він, чекає.

Окунь схвально кивнув.

Душман усміхнувся як старому приятелю.

– У село?

– Ні, в село потім, зараз поїздимо по місту. Знаєш заправку на Воровського?

Водій кивнув.

– Поїхали заправимося.

– Треба?

– Ага.

Звичайна заправка, мийка, шиномонтаж. Поки Душман розраховувався і заправляв машину, Модя пройшовся, зазирнув у магазинчик, купив жувальну гумку. Підійшов до охоронця.

– Командир, а хто тримає це дохідне місце?

– Господар, – відповів дужий хлопець.

– А-а-а…

Охоронець провів таксі поглядом крізь скло будки й одразу ж витягнув мобілку.

– Допомогти? – повів оком водій.

– Ти афганець?

– Так, ще там я став Душманом. Для своїх, звичайно. Швидше за всіх до гір пристосувався.

– Зови мене Модя… Знаєш, хто цю заправку тримає?

– Відразу б запитав… Бергамот. Майже всі заправки в місті його. Два супермаркети, кемпінг за містом, звіроферма, базар. Недавно «Дитячий світ» викупив. За комуністів цей Бергамот був замом у профспілках. Справжнє прізвище Фроменький. Усі зв’язки в нього залишилися, звідси й гроші, кажуть, партійні. Скривдив тебе чим?… Зараз куди їдемо?

– Не те щоб скривдив… Поїхали в який-небудь бар. Бажано, щоб цей бар належав Кульгавому…

– Фроменькому… «Три сімки». Тільки знай, там збираються менти, гебешники, прокурорські, ну і бандюки. Ще дорогі проститутки. Бійки там – якщо не щодня, то через день.

– Повір мені, я буду обережним, – спробував пожартувати Модест.

– Опа-на! – Душман уважно подивився у дзеркальце. – За нами хвіст.

Окунь озирнувся.

– «Ауді»? Швидко вони. Я

1 ... 25 26 27 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Месник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Месник"