Читати книгу - "Роксоляна, Осип Фадєєвич Назарук"

Очевидно, скрізь уживано тих самих або дуже подібних способів «виховання» їх. По деяких групах невольннць було видно, що були в особливо гострій школі. Бо надмірно виконували те, чого їх учили. Тільки призначені до тяжких робіт служниці сиділи нерухомо і лише час від часу, по наказу своїх власників, підносили тягарі, які стояли біля них, щоб доказати свою силу. Товсті жінки переважно сиділи без руху. Деякі з них сильно заїдали, мабуть щоб доказати, що можна їх зробити ще більше товстими.

Продавці розкривали своїх невольниць і голосно захвалювали їх красу або силу. Деяких миттю спускали з ланцюжків і переводили за руки перед купцями, щоб доказати плавність їх ходу.

Деяким наказували танцювати на площі або співати.

Всі ті картини зразу цікавили Настуню своєю ріжноманітністю. Потому так обурювали, якби кождий наказ відносився безпосереднє до неї. А потому знов збайдужніла. Втома робила своє. Сиділа як кам'яна подоба.

Але коли до її групи наближалися покупці, довга тресура в школі робила своє: мимохіть викликувала й у неї виучені рухи та погляди очей. Переходили цілі товпи купців. Першу продали єврейку Кляру. Настуня зі сльозами в очах пращала її. І навіть не могла зміркувати, до якого краю поїде її товаришка. У чвірці Настуні остали вже тільки три невольниці: вона, одна грекиня й одна грузинка.

Коло полудня Настунею зацікавилися аж два купці нараз. Один молодий, другий поважний, з довгою сивою бородою. Але почувши високу ціну, відійшли. Молодий вертав іще два рази. Але власники Настуні, очевидно, не спішилися з продажею її. І навіть не дуже прихвалювали. Видно, ждали на щось.

Настуня втомилася й сиділа, підібгавши ноги під себе, збайдужніла на крик торговиці й на все кругом.

Нараз побачила, як заметушилися її власники й усі разом почали їй давати знаки руками, щоби встала. Махінально встала й оглянулася. Серединою торговиці йшла більша група чорних євнухів під проводом якогось достойника, також чорного. Мусів се бути слуга якогось дуже високого дому, бо всі кругом вступалися з дороги і кланялися низенько. Між чорними євнухами йшли дві, очевидно, щойно куплені, білі невольниці надзвичайної краси. З ними йшла також якась старша жінка в заслоні, поважна, як пані.

Вірменин, що стояв біля Настуні, перекинувся поглядом з генуенцем й Iбрагімом і почав кланятися та голосно кричати:

— Нехай ясні ваші очі не минають і сих квітів в огороді

Божім!

Нервовим рухом Iбрагім шарпнув заслону на грудях Настуні і закричав:

— Маю одну дівчину, білу, як сніг на Ливані, свіжу, як овоч із нестертим пухом, солодку, як виноград з Кипру, з грудьми твердими, як гранати з Базри, з очима синіми, як туркус, що приносить щастя, — вивчену в школах для розкоші вірним, добру до танцю, добру до розмови, послушну, як дитину, — вміє крити тайну…

Настуня запаленіла на обличчі.

Чорний достойник став, придивився їй уважно і сказав щось невиразно до жінки в заслоні. Вона приступила до Настуні й, не кажучи ні слова, діткнула її обличчя й узяла в пальці її золотисте волосся — зовсім так, як пробується матерію. Пригадала собі, як її перший раз продали у Криму.

Зрозуміла, що була знов продана. Не знала тільки кому. Кров ударила їй до очей і до голови. Мов крізь криваву мряку бачила, як її дотеперішні власники кланялися чорному достойникові й жінці в заслоні. І чула ще, як чорний достойник відсапнув і сказав до Iбрагіма: «По гроші прийдеш вечером до мене».

Склонила голову перед своїми ще не проданими товаришками, мовчки пращаючи їх.

Заходило сонце за Гагію Софію, як бідну Настуню на Авретбазарі другий раз продали і з ланця спускали, кайдани з рук здіймали і чорним євнухам незнаного пана в руки віддавали.

Пішла в товпі чорних як уголь євнухів…

А за нею клекотіла й шуміла жіноча торговиця Стамбула на Авретбазарі…

Рух улицями в поході оживив Настуню з її втоми. Думки зачали їй ходити по головці. Хотіла збагнути, кому її продали й куди її ведуть.

Від самого початку розуміла, що продали її до якогось дуже багатого дому. Може, попаде в дім якогось аги[27] або дефтердара. Але якого?

Не довго тривало, як євнухи зачали йти в напрямі величезних будівель. Серце в ній захололо зі страху… Не було сумніву: її вели в напрямі сераю[28]… Здовж попід мури ходила рівним кроком військова сторожа…

«Ну, відси вже ніхто ніякими грішми не викупить мене, — шибнуло їй в головці. — Навіть якби Стефан продав увесь свій маєток, то й сим тут не діб'ється нічого», — подумала і зітхнула.

Дрижала як лист осики, коли впровадили її в якусь страшну велику браму, на котрій видніли застромлені на гаках свіжі людські голови з виверненими від болю очима, стікаючі кров'ю. Зрозуміла, що входить у нутро дому сина і наслідника Седіма Грізного, десятого султана Османів, найгрізнішого ворога християн.

Мимохіть піднесла ручку і притиснула до грудей малий срібний хрестик від матері. Се успокоїло її, хоч страх мала такий, що тільки на хвильку відважилася піднести очі до неба.

I так увійшла на подвір'я сераю, де зеленіли високі платани. А велика звізда дня якраз зайшла, і сумерк ляг на величезні мури і сади сераю в столиці Сулеймана, султана турків-Османів.