Читати книгу - "Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки"

Та зовнішня поверхня склянки могла дещо розповісти. Коли людина п'є воду, вона звичайно тримає склянку трьома пальцями. Оскільки рисунок на шкірі пальців цілком індивідуальний і неповторний, то кожен, хто п'є воду з склянки, завжди залишає на ній свою «адресу».

Певна річ, якщо склянку вимити одразу, на ній не буде слідів. І навпаки: якщо посудину довго не мити, на її краю і стінках скупчиться стільки «адрес», що навіть найдосвідченіший дактилоскоп не зможе нічого прочитати.

Але Абакум дуже добре знав — про це йому сказав чоловік у синьому халаті, — що в той день у кімнату до Венцеслава не заходила жодна стороння особа. Отже, єдиною людиною, яка могла налити воду в склянку, був сам Венцеслав. Коли на поверхні склянки є ще й інші сліди, то треба зробити висновок, що ці сліди залишила людина, яка ввійшла в кімнату не через двері, а через вікно між десятою і одинадцятою годинами ранку.

Так міркував Абакум, взявши в руку склянку.

Спочатку він нічого не помітив. Здавалося, скло всюди однаково прозоре. Склянка нічим не пахла. Тоді Абакум дістав лупу і, тримаючи посудину за дно, оглянув її поверхню на світлі біля вікна. І ясно побачив на склі плями: велику і поруч кілька малих. Це були відбитки пальців, але вони не мали чітких ліній. Порівнюючи їх, Абакум прийшов до висновку, що склянка побувала в двох різних руках: у великій руці з товстим пальцем, яка, мабуть, належала Венцеславові, і в значно меншій — з дуже тонкими й красивими пальцями. Ці малі плями скидалися довгастою формою на сліди жіночих пальців.

Такі були висновки після першого огляду.

Ці висновки обумовлювали існування й інших слідів. Невідома жінка тримала в руці склянку не ради втіхи. Склянки мають єдине призначення — з них п'ють воду. А коли жінка п'є воду з склянки, в якої край вигнутий, то обов'язково залишить на пій хоч незначні сліди губної помади.

Абакум наблизив лупу до вигнутого краю склянки, і його очі спалахнули від задоволення. Він не помилився: на зовнішньому краю склянки — виразніше, а всередині — тьмяніше виднілись чіткі сліди губної помади. З їх розташування можна було зробити висновок, що кут, під яким сходяться губи в невідомої жінки, досить великий — майже прямий. Отже, обличчя в неї не кругле, а довгасте.

Це було важливе відкриття. Абакум повертів склянку в руці, і його очі знову спалахнули, але тепер уже від здивування: на протилежному краю склянки він помітив ще одну пляму від губної помади, такої ж форми і розміру, але трохи яскравішу за першу. Виходить, жінка пила воду двічі і в різний час.

Випадок здавався звичайним, простим, у ньому не було нічого загадкового. Але Абакум замислився: невідома відвідувачка приходить після десятої години і виходить ще до одинадцятої. Вона таємно проникає в кабінет і таємно зникає. її розмова з Венцеславом триває не більше тридцяти хвилин. І за ці тридцять хвилин вона двічі п'є воду, до того ж у різний час. Припустімо, випити першу склянку її примусила спрага. Але друга склянка? І все це протягом півгодини? Випадок з цією другою склянкою був не зовсім звичайним.

Про «незвичайність» випадку розповідали й інші сліди — пляма на жакардовому килимі, порох на підвіконні, прим'ята трава на занедбаному подвір'ї. Усі ці речі мали свою мову, і Абакум чудово розумів її.

Абакум вийшов з складського приміщення з цілком певними висновками. Тепер він знав найголовніше — те, про що Славі Ковачев і гадки не мав: невдовзі після десятої години в кабінет Венцеслава Рашкова пробралась невідома жінка; вона проникла не через головний вхід, а через вікно, яке виходить на занедбане подвір'я; жінка розмовляла з Рашковим близько півгодини, двічі пила воду і, вибравшись знову через вікно, пройшла подвір'ям. Абакум знав уже й деякі прикмети невідомої: середній зріст, невеличкі ноги, тонкі, довгі пальці рук, довгасте обличчя, маленький рот, соковиті губи, наведені яскраво-червоною помадою; чорне волосся; взута в босоніжки з гострими носками.

Про все це Абакум дізнався з слідів. Прим'ята трава на подвір'ї і подряпина на зовнішній стіні під вікном розповіли йому, що незнайома носить гостроносе взуття без каблуків. Сліди її ніг і відстань між кроками свідчили про малий розмір босоніжок і середній зріст. Судячи з відбитків пальців на склянці і підвіконні, в жінки були тонкі й довгі пальці. Сліди губної помади характеризували особливості рота, а рот, в свою чергу, давав деяке уявлення про форму обличчя.

Волосся — чорне, бо яскраво-червоною губною помадою користуються звичайно брюнетки.

Абакум знав і ще дещо. Невідомій було не більше сорока і не менше тридцяти років. Жінці, якій перевалило за сорок, навряд чи вдалося б вислизнути через вікно, не торкнувшись при цьому підвіконня руками. Прим'ята трава давала приблизне уявлення про вагу незнайомої — шістдесят-шістдесят п'ять кілограмів. Жінки середнього зросту, яким ще не минуло тридцяти років, звичайно не досягають такої ваги. Тонкі й красиві пальці свідчили, що незнайома не займається важкою фізичною працею.

Абакум бадьоро прямував по розжареному сонцем тротуару. Настрій у нього був чудовий. Тепер Захов уже не шкодував, що залишив свої гідрії — вони можуть почекати! Попереду цікава, напружена і важка робота.

Абакум не помітив, як опинився біля свого будинку. Бігом піднявся по; сходах, привітно всміхнувся хазяйці, але не зупинився побалакати з нею, як звичайно. Він завжди приділяв цій самотній хворобливій жінці кілька хвилин, щоб поговорити про погоду, ревматизм чи лікувальні властивості часнику. Зайшовши в свою кімнату, Абакум розчинив вікно і зітхнув на повні груди.

Половину його кімнати займали кілька етажерок з книгами. На другій половині стояли ліжко, письмовий стіл і низенька залізна шафа, заставлена античним глиняним посудом і статуетками з мармуру та позеленілої бронзи. Стіл прикрашала маленька старовинна вазочка з різноколірними олівцями, тут же лежало кілька луп, кисет для тютюну, лічильна лінійка і теракотові черепки, які правили за попільниці.