Читати книгу - "Теорія українського кохання, Микола Володимирович Томенко"

30 квітня 1925 року, Горні-Черношіце.

Це початок мого вірша, який ніколи не буде мати закінчення, мій єдиний, мій коханий Михайлик! Бо я тільки одержала від Вас листа і одразу з душі зникли всі «тіні» і я певна, що з'являться всі колишні сни, а за вікном такі чудові вишні, а в кімнаті фіялки.

Та й взагалі, жити на світі чудово!…

…Михайлику єдиний, зустріч моя найсвітліша! Яке ж щастя, я зустрінулася з Вами. Тепер, що зі мною не буде, я завжди буду знати, що є на світі люди такі, як Ви. Не пошлі, не порожні — милі, милі, Ви пишете, що приїдете до Праги аж за тиждень, бо в цю суботу поїдете на вечірку. Це, звичайно, шкода, бо я за Вами буду скучати… Але, звичайно, на вечірку піти варто. Потім будете оповідати мені про неї, й я буду така горда, що ось Ви бачите стільки людей, панночок, але кохаєте лише одну мене!

«Любов свободна», Михайлику, і я ніколи не візьму ніяких обіцянок і нічого такого… Робіть, любий, як знаходите краще, ходіть всюди, знайомтесь, танцюйте, «фліртуйте». І мені ви ніколи не зробите неприємності. Тільки така любов гарна, як у нас, коли вона не «каторга єгипетська» не обов'язок, а світле, радісне, вільне щастя! Любов не можлива без повного цілком довір я. А я Вам вірю безмежно! Тільки будьте завжди щирим, а я знаю, що я для Вас — ЄДИНА.

Між іншим, Михайлику, з фотографією у мене вийшла мука!!!! (Я попала до якогось дивного фотографа. Зфотографувавши мене, він залишився незадоволений першою фотографією і зафотографував мене ще раз, причому примусив фотографуватися, крім того, ще раз в капелюсі (і за ту ж ціну — чудак!!). І одні з цих фотографій будуть готові в понеділок, а другі в середу. Я роблю так: в понеділок посилаю Вам фотографію одного типу — відразу ж, а в середу ~ другого. Одна фотографія маленька і буде нагадувати, яка Оленочка малесенька, а друга велика буде нагадувати Вам про велике моє кохання… Так що в вівторок Ви будете мати якусь мою фотографію.

Якби Ви знали, Михайлику, яка я тепер зайнята. Акуратно ходжу на лекції. Ходжу на студію театральну. В суботу у нас академічне свято, і проф. Вагнер мучає мене з віршами.

Потім я деякий час мушу уділяти своїм «претендентам» і вести з ними «інтелігентні» розмови. І це найтяжче. Краще три години лекції Білецького плюс реферат з грецької літератури, ніж година розмови з деякими з них.

І найменше часу уділяю я моєму єдиному Михайликові… Та зате думкою я весь час з Вами. Хоч би скорше Ви приїздили до Праги, аби Вас могла побачити.

Цілую Вас щиро і міцно, на довго Ваша Оленка.

Р.S. А я вже думала, що Ви мене забули, коли Ви мені не писали. Пишіть!!!

Теліга О. О краю мій…: Твори, документи, біографічний нарис. — К.: Вид-во Олени Теліги, 1999. - С. 334—335.

8 вересня 1933 року.

… пішли ми з Вами вперше… Тоді, пам'ятаєте, стояв такий голубий, чистий, сонячний день вересня, і десь високо курликали журавлі, і вилася павутина, і хтось грав на піаніно… Я не можу пригадати, якого це числа було, але я й зараз бачу вас, це перше. Друге, це, повернувшись додому, я сів… писати вірш про наше побачення, про журавлів, павутину, піаніно і в мене, добре пам'ятаю, нічого не вийшло. Я застряг на третьому рядкові, на слові акорди, бо ніяк не міг добрати рими, крім геометричної хорди і фіорди. На тому й заснув. То мені до ранку снилися хорди, фіорди і десь далеко за фіордами - ви. Пишу вам зараз про це, бо страшенно приємно про це згадати, так приємно, що навіть слово хорда і хорди здається мені тепер таким симпатичним, ніби воно не геометричного, а любовно-поетичного, якогось просто надзвичайного походження. А пам'ятаю, як я вас поцілував привселюдно в кіно і ніхто цього не помітив, бо ви тоді так спалахнули…

Куліш М.Т. Твори. В 2 т. — К., 1990. - Т. 2. - С. 639.

ЮЛІАНА 14 листопада 1952 року.

Я так люблю мою Юлю, як ніби й не любив ще ніколи за двадцять п'ять років родинного з нею життя. Я безупинно говорю їй найніжніші слова. Милуюсь нею, весь переповнений до неї глибокою ніжністю.

…Так, я люблю її, мою Юлю, і з того щасливий. Хто послав мені любов?

Пречиста вода великої Ріки мого народу! Се її цілюща волога оповила, омила мене, її вічно дівоча українська ласка і бездоганна чистота її багато-щедрих фарб.

М'яка тепла вода її оповила мою душу, очистила від журби і скорбот, повернула до краси. І став я тим, для чого родила мене Мати моя, добрим і радісним. Вона наповнила серце моє любов’ю, миром, щастям. І я благословлятиму тепер усе життя чисті її береги, і плескіт ласкавий її хвиль, синє небо в її водах ніжних, і теплоту материнсько-дівочу, святу від кожного дотику