Читати книгу - "Майже опівночі, Мартін Кейдін"

відшукати її протягом найближчих тридцяти хвилин. — Шерідан щосили вдарив кулаком по долоні:-Прокляття! Адже в тому районі цілі розсипи дрібних поселень. Що як та штука справді бабахне опівночі?.. А я певен, що вона таки там і вже на бойовому зводі… Ми повинні виступити із застереженням. Чи зможуть ваші люди поклопотатись про це?.. Гаразд. У районі небезпеки мають працювати всі радіо— і телевізійні станції. Вони підключені до екстрених каналів зв'язку. В разі потреби ми зможемо використати й постійно діючі лінії екстреного зв'язку протиповітряної оборони. Радіоповідомлення має бути стислим і переконливим. Кожному — в приміщення і залишатися там! На це якраз і вистачить часу. Пояснити їм, що літак з бомбою на борту зазнав аварії над Сан-Горгоніо, що він палає й існує загроза вибуху його бомбового вантажу. Це покладе край панічним чуткам про напад іззовні. Коли зв'яжетеся із штабом протиповітряної оборони — я до вас приєднаюсь, як тільки зможу, — роз— тлумачте їм усе якомога переконливіше, щоб вони зопалу не натиснули там якісь червоні кнопки.

Вінсент обернувся до людей, які супроводжували його.

— Вам ясно? Негайно виконуйте. — Віддавши цей наказ, він знов обернувся до Шерідана.

— Ви говорили щось про пошуки бомби. Це реально?

— Шанс є.

— Який?

— Не знаю. Це залежить від… — Шерідан миттю урвав розмову, коли Бейєрсдорф показав йому на телефон. — Бобе, візьміть паралельну. Я хочу, щоб ви були в курсі справ. — Сам він вихопив трубку з рук Бейєрсдорфа. — Генерал Купер?.. Так, це Арт Шерідан. Хвилинку… Тут у нас Боб Вінсент з ФБР. Він слухатиме нашу розмову і, можливо, захоче включитись.

Вінсент, узявши паралельну трубку, кивнув Шеріданові.

— Генерале, не можна гаяти ні секунди. Слухайте мене уважно, — швидко й виразно промовив Шерідан.

Вінсент почув, як генерал-майор Маркус Купер затамував подих. Він оце тільки приземлився на реактивному винищувачі, телефонну трубку йому тицьнули просто в обличчя, тільки-но він убіг на оперативний пункт бази, і ось тепер офіцер, нижчий за нього званням, гарчить на нього тоном сержанта, який муштрує новобранців. Маркус Купер знав Артура Шерідана. Вони колись служили на одній базі, і він знав про високу репутацію цього бригадного генерала. Він також добре розумів, що в тих випадках, коли відбувається щось страхітливе, не слід чіплятися за субординацію.

— Я вас слухаю, Арте.

— Вам відомо про С-сто тридцять, який без вісті пропав з п'ятьма бомбами на борту, чи не так?

— Атож, я в курсі. А хіба…

— Поки що без запитань, сер. У нас немає часу вдаватися в деталі, але є всі підстави вважати, що одну з тих бомб закладено десь на вершині Сан-Горгоніо. За тридцять п'ять хвилин вона має вибухнути. Три сотні кілотонн: ви знаєте, що буде, коли вибухне.

Під час короткої паузи Купер гарячково обмірковував те, що вже було ясно Артурові Шерідану. Сан-Горгоніо стриміла за двадцять миль від Нортонської бази ВПС, якою командував він, генерал Маркус Купер. Під його началом перебували три ескадрильї вертольотів. Одна для рятувальних операцій на морі, друга для операцій особливого призначення і третя для учбових занять. Кожна ескадрилья мала по шість потужних машин конструкції Сікорського. З цих вісімнадцяти вертольотів у строю мало бути щонайменше дванадцять — п'ятнадцять і не менше чотирьох — у постійній бойовій готовності. Це означало, що чотири швидкісні вертольоти уже за кілька хвилин можуть піднятися в повітря. Від двох до шести машин можна буде підняти трохи згодом, але вони навряд чи стануть у пригоді. Зараз дорога кожна мить. Адже до півночі лишається тільки тридцять чотири хвилини.

Ще тридцять чотири хвилини — і триста тисяч тонн пекла можуть вихопитись на волю.

Кілька секунд обидва генерали думали про одне й те саме. Далі їхні думки розійшлись.

— Генерале Купер, конче необхідно, щоб до Горгоніо негайно вилетіли вертольоти шукати бомбу. Ми повинні…

— Все ясно, Артуре, — відгукнувся Купер. — Часу я не гаяв. Оскільки нам потрібно ще кілька хвилин на розмову, я вже віддав наказ підняти в повітря вертольоти, які перебували в стані бойової готовності. Вони вже летять. Але, щоб досягти гори, їм потрібен час. Адже туди не просто двадцять миль льоту. До відома містера Вінсента… ви на проводі, сер?..

— Я слухаю, генерале.

— Так от, знайте, що вертольоти мають ще піднятися на три з половиною тисячі метрів, інакше вони не зможуть оглядати місцевість. І потрібен літак, який скидатиме для них освітлювальні бомби. Ми використаємо все, що є в нашому розпорядженні. Освітлювальні бомби, прожектори, а як треба буде, то й сірники. Поки ми з вами розмовляємо, мої льотчики одержують по радіо інформацію про обстановку. Ми подбаємо й про все інше, що в наших силах. Буде встановлено прямий зв'язок з Федеральним управлінням авіації, щоб жоден цивільний літак не залетів у небезпечну зону, і ми повідомимо губернатора Каліфорнії та інших офіційних осіб. Усе це вже робиться. Та, боюся, ви не уявляєте собі, як неймовірно важко відшукати щось на тій горі серед…

— А групи радіаційної розвідки? — втрутився Вінсент.

— Ха! Марна річ, містере Вінсент. Ці штуки не дають витоку радіації. Ви можете встановити дозиметр хоч під самою бомбою — він нічого вам не покаже. Ви повинні… тобто ми повинні побачити її на власні очі, а тоді спробувати знешкодити. — Генерал Купер зробив паузу. — Ось у чому проблема, Шерідан. Чи здатні будуть вони знешкодити цю клятущу штуку без експертів? Є якісь блискучі ідеї?

Шерідан вилаявся. Шукати експертів не було часу.

— Тут тільки дві можливості, — відповів він, намагаючись подолати відчуття нудоти. — Адже вони мають на вертольотах автоматичну зброю, так?

— Мають. По два кулемети на кожній машині.

— Якщо вони знайдуть бомбу, то хай негайно розстріляють її прямою наводкою.

— Що-о?

— Саме так, — повторив Шерідан. — Механізм при цьому вийде з ладу, і ядерний пристрій не спрацює.

— А самопідривник бомби?

— Що ж, доведеться ризикнути. Друга можливість — забрати бомбу на борт і скинути її в якусь діру на зразок Долини Смерті,