Читати книгу - "Пригоди Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль"

- Чого ви лазили до ставу? - спитав він.

- Нишпорив у ньому з граблями. Гадав, чи не знайду там зброю або ще щось. Але як ви...

- Далебі, в мене нема на це часу! Ви так вивертаєте свою ліву ногу, коли йдете, що за її слідами вас навіть кріт відшукає. А біля очерету сліди обриваються. Як просто все було б, якби я опинився тут іще до того, як оте стадо волів усе витоптало! Ті, які прибігли з вартівні, знищили всі сліди за шість-сім футів довкола тіла. Але одна людина пройшла тричі.- Він дістав лупу й ліг на землю, підстеливши плащ, аби краще розгледіти сліди, і заговорив радше сам до себе, ніж до нас: - Оце сліди молодого Мак-Карті. Він тут проходив двічі і один раз пробіг, бо закаблуків майже не видно, а переди відбилися чітко. Це підтверджує його розповідь. Він побіг, помітивши, що батько лежить на землі. Далі - батькові сліди; він увесь час походжав туди-сюди. А що тут таке? Слід приклада - син спирався на рушницю, коли стояв і слухав. А це що? Ха-Ха! Що це таке? Хтось підкрадався навшпиньки! Навшпиньки! Черевики з тупими передами - справді незвичайні! Він підійшов, потім подався геть і знов повернувся,- звичайно ж, по свою одежу. Але звідки він прийшов?

Холмс метушився, то гублячи, то знову відшукуючи слід, аж поки ми опинилися біля самого лісу, в затінку високої старої берези - найвищого на всю околицю дерева. Холмс побачив за нею знайомий слід і знову ліг на землю, радісно скрикнувши. Він довго роздивлявся на сліди, перегортаючи опале листя й сухе паліччя, далі набрав і насипав у конверт якогось пороху, оглянув крізь лупу ґрунт, а потім - кору дерева до висоти людського зросту. На моховинні лежав камінь із гострими краями. Холмс підняв його і ретельно обдивився; відтак пішов стежкою через ліс аж до самої дороги, де не було вже ніяких слідів.

- Надзвичайно цікава справа,- зауважив він у своєму звичному дусі.- Здається, що ця сіра будівля праворуч - вартівня. Мабуть, зайду до Морґана, щоб сказати йому кілька слів і написати коротеньку цидулку. Ми ще встигнемо повернутися до сніданку. Йдіть до екіпажа, а я скоро приєднаюся до вас.

Не минуло й десяти хвилин, як ми вже сиділи в екіпажі і їхали до Росса. Холмс досі тримав у руці камінь, підібраний у лісі.

- Це може зацікавити вас, Лестрейде,- зауважив він, простягаючи тому камінь.- Ось чим було скоєно вбивство.

- Я не бачу тут жодних слідів.

- А тут їх і немає.

- То як ви про це дізналися?

- Під каменем росла трава. Він лежав там лише кілька днів. Місця, де його знайшли, не видно. Це речовий доказ - слідів ніякої іншої зброї немає.

- А вбивця?

- Довготелесий шульга, накульгує на праву ногу, взуває мисливські чоботи на грубій підошві, в сірому пальті, курить індійські сигари з мундштуком, у кишені носить тупий ніж. Є ще декілька прикмет, але досить і цього, щоб допомогти в наших розшуках.

Лестрейд засміявся.

- На жаль, я й досі не дуже вірю вам,- мовив він.- Усі ці теорії - гарна річ, але нам доведеться мати справу з твердолобими британськими присяжними.

- Побачимо,- спокійно відповів Холмс.- Ви працюєте за своїм методом, а я - за своїм. Сьогодні я ще маю тут деякі справи, але вечірнім потягом, напевно, вже повернуся до Лондона.

- І зоставите справу незакінченою?

- Ні, я її закінчу.

- А таємниця?

- Її вже розкрито.

- Хто ж тоді злочинець?

- Джентльмен, якого я описав.

- Але хто він?

- Про це неважко буде дізнатися. Тут не так багато мешканців.

Лестрейд знизав плечима.

- Я людина ділова,- сказав він,- і не стану шукати по всій околиці якогось джентльмена, про якого відомо лише те, що він довготелесий шульга й накульгує на праву ногу. Я буду посміховиськом на весь Скотленд-Ярд.

- То й добре,- байдуже мовив Холмс.- Я дав вам змогу розкрити таємницю. А ось і ваші кімнати. На все добре. Я напишу вам, перш ніж виїхати.

Залишивши Лестрейда у його кімнатах, ми поїхали до свого готелю, де на столі на нас уже чекав сніданок. Холмс мовчав, поринувши в свої думки; обличчя його було похмуре, мов у людини, що потрапила в скрутне становище.

- Послухайте-но, Ватсоне,- мовив він, коли зі столу прибрали посуд,- сідайте в крісло, і я розповім вам усе, що мені відомо. Я не знаю, що мені робити, й хотів би спитати вашої поради. Запаліть сигару, й почнемо.

- Прошу.

- Отже, вас уразили дві речі в розповіді молодого Мак-Карті, що схилили мене на його бік, а вас - проти нього. Перше - це те, що батько вигукнув «Коу!», перш ніж побачив сина. Друге - дивовижні слова небіжчика про щура. Він пробурмотів кілька слів, але син розчув лише одне. Наше слідство має розпочатися з цих двох подробиць; тож припустімо, що все сказане сином - чистісінька правда.

- А що це за вигук «Коу»?

- Напевно, він кликав когось іншого. Адже він знав, що син у Бристолі. Син почув цей клич цілком випадково. Вигуком «Коу!» небіжчик кликав того, з ким мав зустрітися. Але «Коу!» - клич австралійський, побутує лише між австралійцями. Це суттєвий доказ того, що особа, з якою Мак-Карті мав зустріч біля Боскомбського ставу, була австралійцем.

- А щур?

Шерлок Холмс дістав з кишені складений аркуш паперу й розгорнув його на столі.

- Це мапа штату Вікторія,- сказав він.- Минулої ночі я замовив її телеграфом у Бристолі.- Він затулив долонею частину мапи.- Прочитайте-но.

- «Рет»,- прочитав я.- Щур?

- А тепер? - Він підняв долоню.