Читати книгу - "Безприданниці. Ребекка, Олена Гуйда"

Після сніданку гості почали роз'їжджатися.  Я, як і личить господині, проводила їх, приймаючи подяки похвали від чоловіків і повні неприязні погляди жінок.

І тільки ближче до вечора мені вдалося приділити всю свою увагу Хільді, що заявилася до мене в кімнату з настановами і моралями.

 - Мені потрібні господарські книги і ключі від комор, - не терплячи заперечень заявила я, після її зверхніх настанов.

Стара, запнулась на півслові, подивилася на мене так, ніби я просила у неї прах її предків негайно.  Але я тільки запитально підняла одну брову, даючи зрозуміти, що готова вислухати все, що в неї на думці.

 - Так, міледі, - все ж кивнула Хільда, здавшись моєму вродженому статусу швидше, ніж положенню дружини її лорда.  - Бажатимете відвідати рахувальну кімнату.

 - Віддаю перевагу працювати, коли мені затишно і спокійно, - поміркувавши, вирішила я.  - Книги принесете сюди, в мою кімнату.  Коли я розберуся з записами, із задоволенням прогуляюся замком і коморами.  Мені необхідно розуміти потреби людей в цьому домі, щоб не дай боги, вони ні в чому не мали потреби.

Хільда ​​спробувала відповісти мені чемною посмішкою, але не вийшло.  Схоже було на посмішку отруйної змії.  Але мене складно було зачепити в принципі.  У Ньеркелі мене далеко не відразу визнали господинею.  Ніхто не вважав тринадцятирічну дівчинку за леді, здатну вести господарство і облік, але помилилися.  Довелося кількох слуг прогнати, а крадійкуватий кухар заробив публічну прочуханку.  Я не пишаюся цим своїм вчинком, як на мене, краще б вибрати вигнання.  Але наполіг на прочуханці батько.  Надто вже любив куховарство старого Гівела.

Виразний стукіт у шибку відволік мене від роздумів.  Пам'ятаючи, що моя кімната знаходилася на другому поверсі - це мене дуже здивувало і зацікавило.  Я боязко наблизилася до вікна, трохи забарилася, але все ж відкрила стулку.  З поривом морозного вітру в кімнату влетів сапсан.  Невеликий хижий птах видав противний звук, що чимось нагадував дитячий плач, і сів на стовпчик мого ліжка, уважно дивлячись на мене.  А мою увагу привернув невеликий папірець, на його лапці.  Ось і перші звістки.

 - І що за послання ти мені приніс?  - обережно, по півкроку, наблизилася я до птаха.

Гордим хижакам належало б показати норов, клюнути мене або і зовсім полетіти, але цей сапсан дивився на мене уважно, майже розумними очима.  Не здригнувся, не злетів з місця, коли я простягнула руку, тільки стежив за мною, немов це я поводилась дивно.

 - Красень, - констатувала я, погладивши по жорсткому, але шовковому пір'ю і забравши записку, тут же її розгорнула і вчитавшись в написане.

 «Дорога племіннице, радий, що це послання дійшло до адресата.  Сподіваюся, що ти легко і швидко влаштуєшся на новому місці і не забудеш писати безмірно люблячому турботливому дядечкові про свої справи!  Бачать боги, я бажаю бути впевненим, що твоя доля і життя влаштовані кращим чином.  Завжди радий допомогти - радою або ділом.  Люблячий родич»

Мене покоробило від кількості медового сиропу в цьому короткому посланні.  Але більше від того, що на нього доведеться відповісти.  Він хотів новин, відомостей, чогось чим він зміг би потім дорікнути лордові Нейту Аморі.  Але... я нічим йому не могла допомогти.  Мені не було довіри в цьому будинку.  І зізнатися, виправдано.  Але більше... мені самій неприємна була роль шпигунки.

Стук в двері пролунав рівно за мить до того, як вони різко і голосно відчинились.  На порозі стояв мій чоловік, всім своїм виглядом демонструючи невдоволення.

На коротку мить я розгубилася, стиснула записку в руці, кинувши швидкий погляд на птицю.

 - Ви не забагато на себе берете?  - з порога запитав мій чоловік, не потрудившись відразу закрити двері.

 - Ви бажаєте обговорити це так - відчинивши двері і потішаючи слуг?  - спокійно уточнила я, кивнувши на двері.  І Амора грюкнув дверима, на що я схвально кивнула.  Здається, я все ж перегнула палицю в розмові з Хільдою, але відступати вже було пізно.  - Я не беру на себе більше, ніж належало б вашій дружині, лорде Амора.  Чи не ви вчора назвали мене в присутності своїх лірів дружиною?  Чи в цих землях обов'язки дружини дещо відрізняються від звичних мені з Ньеркела?

Так.  Я бачила на Хільді срібний пояс з ключами.  І прекрасно розуміла, що стара перечниця побіжить скаржитися моєму чоловікові, але якщо зараз я спущу їй таку зневагу, то після мені не варто і намагатися домогтися поваги і слухняності від слуг.

 - Я вирішив вас не обтяжувати, - взявши себе в руки і навіть нагородив мене посмішкою, пояснив мені чоловік.  - Мені розповідали, як багато обов'язків лягло на ваші плечі у рідному домі.  Тут є кому займатися справами.

Яка турбота...

 - Повірте мені не зовсім не в тягар домашні справи, - відповівши точно такою ж посмішкою, запевнила я чоловіка.  - Людина при справі відчуває себе більш живою і потрібною.

 - Займіться вишивкою, - запропонував він, схрестивши руки на грудях і нагородивши мене важким поглядом.

 - На жаль, не люблю це заняття з дитинства.

 - Ми можемо придумати вам заняття до душі.

 - Не варто вигадувати, коли воно само вимагає мого втручання!  - прикладаючи чималих зусиль, щоб залишатися чемною, помітила я.

 - Не розумію, коли це ви встигли зрозуміти, що воно там вимагає, - знову втрачаючи терпіння, процідив лорд.

 - Не розумію, чому вас так виводить з себе таке просте бажання!  Ви не довіряєте мені?

 - А повинен?

 - Я не давала приводу...

 - Правда?  - лорд Амора подався вперед, скорочуючи відстань між нами, і я мимоволі сильніше стиснула злощасний клаптик паперу.  - Може, ви тоді поясните, якого демона бродили замком цієї ночі?  Що за таємниці у вас від чоловіка, міледі?

Від його улесливого тону у мене заклякли пальці.  Бачив?  Чи розповіли?  Якщо сам тут був, то чому не покликав?

- Це запитує чоловік, який і сам обвішаний таємницями, як наречена намистом?  Навіщо ви пристали на умови короля і погодилися на шлюб?  Я вам противна, і ви не намагаєтеся це приховати навіть!  Що ви там зберігаєте в крайній кімнаті?  Так ретельно, що навіть слуги ховають погляд, якщо їх запитати.  М?  - голос не тремтів, не здав, я навіть витримала його важкий погляд.  Тому і помітила, як різко він змінився.