Читати книгу - "Вітер у моїх руках, Христина Лі Герман"

    Проте запитала звичайно ж абсолютно інше: 

    — Що такого в Джейсі Медсоні, що ти вискочила слідом за мною? Навіть переодягнулася, мабуть, вирішивши наздогнати і напоумити.  

    — Значить, здогадалася, — Кім зробила ковток еля, а піднявши погляд, спробувала мене прочитати. 

    Дівчина блукала поглядом, вишукуючи тільки їй відомі речі в моєму виразі обличчя. Чекала, напевно, коли я проявлю справжні почуття і відкриюся їй. Але знаючи людину усього три дні, дурістю було б узяти і довіритися. Тим більше за тисячі кілометрів від домівки, в чужій, величезній і дивній країні. 

    — Ну... Це було не складно, враховуючи, в якому вигляді ти з'явилася переді мною, — відповідаючи, намагалася зберегти холодність. 

    Намагалася, але в Кім жило щось таке, що викликало прихильність до себе. Повернулося почуття перед лекцією Джейса. Я дивилася на дівчину і прямо шкірою відчувала, що вона проявляє щирість. Я могла, звичайно, наївно помилятися. Усвідомлювала і те, що усі знайомі і друзі Кімберлі — люди не мого кола спілкування. 

    Приїхавши сюди, я не лише стала мінятися сама. Я потрапила в середу, в якій ніколи не була своєю. Безглуздо думати, що і у нас в інституті на потоці не було бунтівників. Але я в їх число не входила ніколи. Поки однокурсниці гуляли з хлопцями, я старанно вчилася, знаючи, що місце, яке займала, мама вистраждала своєю працею. Так, мені довелося рано подорослішати в абсолютно інших речах. У той момент, коли усі подружки навкруги досягали успіху в справах сердечних, вибирали плаття для нової вечірки, я допомагала мамі з її роботою в швацькому ательє. Часто, до пізньої ночі, ми з нею вишивали бісером і прикрашали весільні сукні. 

    Тому безтурботне життя, в яке я потрапила, не просто здивувало. Воно йшло в розріз з моїми принципами і переконаннями. Усе це виглядало диким, неправильним, але сидячи перед цією дівчиною в пабі, я упіймала себе на тому, як уперше розслабилася повністю. 

    А найважливіше, з думок пішов Женя.

    Кімберлі продовжувала мовчки дивитися мені в очі. Очевидно готуючись до того, що вирішила запитати. 

    — Навіщо ти приїхала в Штати, Кетрін? 

    — Ти, здається, першою попросила поставити питання? — з хитрістю відбила атаку і склала руки на грудях. 

    — Не шукай спосіб відвертітися, Кеті, — вона похитала головою і стиснула келих в руках. — Ти мені подобаєшся. Правда. За ці декілька днів я розгледіла в тобі багато хорошого. Буде неприємно, якщо це усе розіб'ється за секунду, дізнайся я про те, що ти така сама як твої попередниці. 

    — Огоу! Навіть так. І які ж ці — мої попередниці? — я знову зробила ковток і відкинулася на спинку стільця. 

    — Це не секрет, Кет. Більшість студентів по обміну, а зокрема з вашої частини світу приїжджають сюди, щоб втекти з власної країни. Емігрувати. І не всі добре закінчують. 

     Просто відпад. Я зіщулилася, уловивши яскраву хвилю обурення. Це що ж за нісенітниці мають бути в головах іноземців, щоб вони вирішили, що усі приїжджі до них однакові безхатьки, що жебракують по світу? 

    — Тобто, ти натякаєш, що я приїхала за тим, щоб увірвати собі професора і залишитися тут жити? — я говорила холодно, а Кім винувато підібгала губи. 

    — Я не натякаю, — дівчина все ж стояла на своєму. — Побачивши тебе, я була упевнена в цьому. 

    — Дуже шкода, — мені дійсно були неприємні її слова. — Дуже шкода, що нас судять після витівок не особливо обтяжених розумом представниць жіночої статі з наших країн. Парадокс ось в чому, Кімберлі. Подібне явище є в усіх куточках планети, а споживацьке відношення в парі працює в обидві сторони. Проте ж тільки наше плем'я вважають стадом тупих овець, яке ганяється за товстим гаманцем, або арабським членом. Поправ мене, якщо я виявлюся не права. Американки не займаються тим же? Серед ваших жінок і дівчат немає таких, які з головою пірнають в ширінку багатого мужчини? 

    — Є, звичайно. Але ти зрозумій...

    — Не можу, вибач, — я абсолютно виправдано нащетинилася. — Це звучить, як приниження у будь-якому випадку. 

    — Кет, я не про те. Я сама, як би це сказати, з гетто. Чорного гетто, Кетрін. Ти ж розумієш що це? Пекло. Тому я і запросила тебе випити і поговорити. Я побачила, що ти відрізняєшся. Правда, побачила. І річ не в тому, звідки ти. Тепер я розумію, що це не має значення. Я афро-американка, і мабуть, сама не помітила, як віднеслася до тебе так само, як відноситься багато хто до мене. Це жахливо. Вибач, — надривно видихнувши, Кім знову подивилася в мої очі. — Мені дійсно шкода, що прийняла тебе саме за таку людину. Але сьогоднішній вечір поставив крапку в моїх сумнівах. 

    — Тому ти вирішила напитися зі мною? — все ж я не злостивиця, тому щиро посміхнулася. 

    — Ні, але і так. Я вирішила почати цю розмову, тому що не хочу, щоб від рук Медсона постраждав ще хтось. 

    Ось ми і підібралися до суті посиденьок. 

    Я вирішила не перебивати Кім. Врешті-решт, на рівні інтуїції, я знала, що мені життєво необхідно знайти тут хоч когось, хто допоміг би зрозуміти світ навкруги. Кімберлі, в теорії, виглядала, як найкращий варіант. Вона майже мого віку, і як з'ясувалося, наша симпатія обопільна. Слід було зазначити, що у мене і вибору особливого не було. Я жила з нею і її друзями, ми разом проходили інтернатуру в госпіталі. Останнє — важливо. Проте існувала одна вада — Кімберлі була моєю студенткою. Що означає, подібні посиденьки з нею в пабі фактично недопустимі. Принаймні, так я була привчена і вихована.

    Але США зламали рамки у всьому. 

    Тому таку деталь, на гора, перекривало те, що Кім не Джейс. І судячи з її погляду, вона не схильна до надмірного фантазування. 

    Хоча, знову ж таки, чи могла я їй вірити? У будь-якому випадку, так я думала, поки не почула її розповідь. 

    — Річ у тому, що Джейс гравець, Кетрін.