Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

-Вам погано? Може води?

-Так! Ні! Так! В-води, будь ласка! – пронила Стьопка.

-У мене у холодильнику є холодна с газом. Хочете? – продовжув ніжно «баритонити» бородатий мер.

-Х-хочу… – простогнала.

За хвилину їй простягли склянку з водою з бульбашками. Стьопка випила її, очей не розплющуючи та склянку повернула. Не допомогло. Не та водиця. «Не розплющувати очі! Зараз посиджу, перепрошу, скажу захворіла...»

-А ви, перепрошую, хто? - пролунало поруч і заскрипів сусідній стілець під могутнім тілом мера. «Мати Василева! Який мужик кльовий! У житті таких не бачила… Залізний Дроворуб! М'язи напевно кам'яні... »

-Я ... - проковтнула слину, - меш-кан-ка нова-ва...

-Дуже радий бачити! Скажіть, вам легше? Чи може лікаря викликати? – судячи з усього, мужик тримав себе в руках краще за Степанію.

-Н-ні! Що ви! Д-добре все… - а сама думає, чим це пахне від нього? Запах такий дивовижний, шишками кедровими, чи що?

-Це туалетна вода з кедровим ароматом, - відповів шикарний мер. "Ой, я що, це вголос сказала?"

-Хочу зауважити, що від вас, нова мешканка, теж чудово пахне! - і негідник, схиляється над її волоссям і носом заривається! - Хв-о-о-о-єю!

            Стьопка застогнала, відчуваючи, як руйнуються всі оплоти. А мер, тим часом, узяв її маленьку долоньку в свою велетенську і, ніжно перебираючи пальчики, продовжував нюхати волосся. Начебто й нічого такого, а у жінки вже кола перед очима, дихання збивається. Друга рука мера-Дроворуба обхопила її за плече, обпалюючи навіть крізь тканину пальта.

            Врятувало Степанію від негайного спокушання - диво. В особі секретарки, що влетіла зі словами:

-Микита Горовичу! Вам з району телефонують, ой! - і за груди схопилася.

            І тільки тоді вони почули, що на столі справді дзвонить телефон! Стьопа з криком:

-Вибачте! - вилетіла з кабінету, бічним зором полоснувши по табличці на двері. "Чесний Микита Горович" чорним, та по білому значилося на ній.

«Горович? Як же його батька звуть?»