Читати книгу - "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович"

Навколішки стаю, а сам не колінкую... й коли корюсь, я анітрохи не корюсь.

І знаю: все це фарс. Отож що більша моя мудрість, то страхітніша

Моя глупота... Цить... цить... тихо... тихо... Нехай він не дізнається про це!

ПИЯК: То пощо, принце, короля цього Ви заповзялись від себе вищим визнавати, якщо самі Ви здійняли його до короля?

ГЕНРИК (сам до себе): Це правда. А якщо він не король мені, то й я не принц собі самому.

ПИЯК: Так само з нареченою. Якщо Ви, принце, короля титулували, а той король її до гідності незайманки здійняв, це Ви самі її цнотливою зробили... І що ж то за незайманка така?

ГЕНРИК: Я сам собі її цнотливою зробив. А той пияк тверезо дивиться на речі...

І все ж таки,

Якби воно було таке просте, чому ж я чуюся,

Неначе відправляю

Якесь богослужіння пишне?

ПИЯК: Богослужіння?

ГЕНРИК: Богослужіння.

ПИЯК: Богослужіння?

ГЕНРИК: Богослужіння.

(Серйозно.) Іди від мене геть, бо я служитель культу...

ПИЯК (повільно): Я теж служитель культу...

ДВІР:

Як мило у затишних кулуарах

Вести легенький флірт на файв-о-клок.

Ах, торси парубочі і пазухи дівочі,

І сам Його Величність робить дому честь!

ГЕНРИК (сумно): Він передражнює мене — він передражнює мене, щоби зробити з мене ідіота. Мить тому я казав доречно, тепер я знову вибовкав дурню...

ПИЯК: Дурню?

ГЕНРИК (замислено): Дурню. Гадав, що я мудріший...

ПИЯК: Мудріший?

ГЕНРИК: Мудріший.

ПИЯК: Мудріший?

ГЕНРИК: Мудріший!

ПИЯК (вибухає):

Мудріше я тобі скажу, релігії якої

І ти, і я служителями є.

Між нас наш Бог рождається і з нас.

І храм не з неба наш, проте з землі.

І культ зісподу наш, а не згори,

Самі ми Бога творимо і саме тут зачнеться, з нас

Богослужіння людсько-людське, низове, довірче,

Темне та сліпе, приземлене та дике,

Якого я служитель!

Рвучкі та пафосні жести обох служителів.

ГЕНРИК: Якого я служитель? Однак... не розумію.

ПИЯК:

Не розумієш,

А насправді розумієш.

Ти розумієш,

Бо я розумію.

ГЕНРИК:

Ти розумієш,

Бо розумію я. Ти? Я? То хто ж із нас

До кого промовляє? Я не бачу... Ні-ні, не бачу ясно...

ПИЯК: А бачиш палець цей? (Показує пальця.)

ГЕНРИК: Чи бачиш палець цей? (Показує пальця.)

ПИЯК: Так, бачу! Я бачу палець цей!

ГЕНРИК: І я його теж бачу! О як це глибоко, як мудро! Мовби я бачу відбиток у тисячі дзеркал! Цей твій-мій палець!

ПИЯК: Мій-твій, твій-мій!.. І поміж...

Це поміж нас! Чи хочеш, щоб тебе я пальцем помазав на служителя?

ГЕНРИК: Чи хочеш, щоб тебе я пальцем помазав на служителя?

ПИЯК: Авжеж, я дуже хочу.

ГЕНРИК: Авжеж, я дуже хочу.

Пияк хоче торкнутися до нього.

Знову цей палець! Свиня!

ПИЯК: Свиня!

ГЕНРИК: Свиня!

Йому би тільки мацати!

(Стримуючись.) А може, тістечок оцих?

ДВІР:

Як мило у затишних кулуарах

Вести легенький флірт на файв-о-клок.

Ах, торси парубочі і пазухи дівочі,

І сам Його Величність робить дому честь!

ГЕНРИК (сам до себе): Я клюнув на приманку його слів, а йшлося лиш про те, щоб мацати! От трясця! Торкнувся б я до цього дурня, який мене у дурні пошиває... торкнувся би і випхав геть, проте тут забагато світла, жінок і можновладців. (Наміряється зробити це, проте втручаються Зрадники.)

ПЕРШИЙ ЗРАДНИК (до Пияка): Любий наш после!

ДАМА (минаючи їх): І хто ж отой добродій загадковий, що з ним так довго гомонить Його Високість, спадкоємець трону?

ВЕЛЬМОЖА (із притиском): Це закордонний дипломат, а може, й сам посол.

ДАМА: Посол!

ПЕРШИЙ ЗРАДНИК: Любий после!

ДРУГИЙ ЗРАДНИК: Дорогий наш после!

ТРЕТІЙ ЗРАДНИК: Шановний после!

ПИЯК (вишукано): О, я вітаю вас, вітаю, панове дорогі та любі!

ДАМА: О любий повноважний после!

ПИЯК: До ніжок стелюся вам, ясна пані!

ГЕНРИК: Гм... Уже із пияка у дипломати виліз. Торкнувся б я до нього, та не хочу осоромитися... Тут варто зберегти умовності.

ПИЯК: Даруйте, ясна пані, і ви, панове любі, проте я мушу ще два слівця сказати принцові, корони спадкоємцю. Службові справи невідкладні.

ЗРАДНИКИ: Не сміємо вам заважати. (Низькі уклони, віддаляються.)

ПИЯК (до Генрика): Яке чудове прийняття!

ГЕНРИК: Так, справді.

ДВІР:

Як мило у затишних кулуарах

Вести легенький флірт на файв-о-клок.

Ах, торси парубочі і пазухи дівочі,

І сам Його Величність робить дому честь!

На тлі вишуканого файф-о-клок посол прогулюється з принцом.

ПИЯК (дипломатичний тон): Бо це, Ви розумієте, мій принце, пов’язане із тим, що ми вже обговорювали...

Повірте, прошу: як посол заморської держави плекаю я зичливі почуття пошани та любові до величі Його Величності...

Одначе, власне, через ці любов і шану я, так би мовити, побоююся... я побоююся... або передчуваю радше... і навіть майже певен... чимало видатних вельмож останнім часом віддалилися від трону...

ГЕНРИК (дипломатично): Ах, справді?

ПИЯК: Я маю чи не за обов’язок доповісти про це конфіденційно Вам, мій любий принце, як щирий і покірливий слуга родини королівської.

ГЕНРИК: Я вам безмежно вдячний.

ПИЯК: Твій батько, принце, безсумнівно, так би мовити, є вельми величним монархом... однак, можливо... я побоююся... концепція його правління не вповні гармонізує з новітнім духом часу.

ЗРАДНИК: Ах, пане после, ви чудово це окреслили.

ПИЯК: Це є, без сумніву, монументальний муж... втім надто вже глибокий анахронізм його концепції, анахронізм, старим властивий людям. (Довірчо.) Щоб вірити в якийсь там кодекс честі та моралі, усталений навік? Якщо між нами, то людина новочасна гнучкішою повинна бути, людина новочасна знає: немає нічого сталого, нічого абсолютного, усе натомість безупинно твориться... все твориться поміж людей... все твориться...

ГЕНРИК: Не можу вам відмовити у гнучкості... і творенні невпинному...

ПИЯК: Якщо підходити тверезо... Ба, а може, ми щось вип’ємо?... Здоров’я Його Величності!

ЗРАДНИК: Здоров’я Його Величності!

ГЕНРИК: Здоров’я Його Величності!

ПИЯК: Про що ми говорили тут? Ага... З тієї-от причини чимало можновладців віддалилися... Ха-ха, втім найзапеклішим неприятелем Його Величності є ти, мій принце...

ГЕНРИК: Я?

ПИЯК: І знову ха-ха-ха! Бо захват до твоїх чеснот...

ГЕНРИК: Мені це лестить.

ПИЯК (довірчо): Чимало можновладців тут вважають, що влада мусить перейти до тебе... Одначе вип’ємо... Здоров’я Його Величності!

ЗРАДНИК: Здоров’я Його Величності! Незле винце! Чимало можновладців тільки й мріють, що — по якнайдовшому житті Його Величності — ти, принце, владу обіймеш...

ПИЯК: Ну а тоді ти міг би, принце, сам дати собі шлюб... чи навіть, ги-ги-ги, без шлюбу — бо пощо ті віджилі ритуали!

ЗРАДНИК: Іще по келиху! А