Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мерседес бенц. Із багажником, Павло Гюлле 📚 - Українською

Читати книгу - "Мерседес бенц. Із багажником, Павло Гюлле"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мерседес бенц. Із багажником" автора Павло Гюлле. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 55
Перейти на сторінку:
людей, що сиділи в плетених кріслах: вони були голі, чоловік і жінка, вони мовчали, нерухомо дивлячись поперед себе, і лише тепер, коли перші блоки вже підсохли, глибокий художній замисел акції вийшов на яв: Фізик заходився за допомогою робітника замуровувати ту пару, почав будувати чотири стіни без дверей і вікон, щоби цілковито замкнути наразі невидиму камеру; мій Боже, як це всім сподобалося, зокрема коли Фізик підійшов до публіки і, вручаючи кельми охочим до співпраці, пояснював, як треба класти ті цементні блоки, щоб не порушувати вертикаль; охочих, любий пане Богуміле, було більше, ніж робочих місць, тому вони змінювали одне одного щоп’ятнадцять хвилин, отже, стіни росли, бетономішалка гуркотіла, гучала й випльовувала щораз нові будматеріали, помпа сушила швидкотвердний цемент, завбачливо застосований Фізиком, а мистецькі критики, яппі й поціновувачі з підкасаними рукавами сорочок, без піджаків, заляпані вапном, дослівно змагались у роботі, не лише викладаючи блоки, а сквапливо тягаючи їх із-під машини до помпи і від помпи на будівельний майданчик, і все це фіксували камери найпотужніших телевізійних каналів, яких скликав тим часом впливовий критик, котрий прочитав у тому задумі та чині, — хоча, треба визнати, без консультації з митцем, — символ Голокосту, замуровування бездушним суспільством комори, в якій двоє перших людей, Адам і Єва, помруть потемки й без доступу кисню; так-от, коли вони і справді замурували ту пару нудистів наглухо, накривши їх стелею, в залі Міннеапольської галереї було вже понад півтора десятки телевізійних каналів, десять радіостанцій, не рахуючи такого дріб’язку, як фоторепортери й борзописці; деякі канали навіть переривали трансляцію, щоб на три хвилини вийти в прямий ефір і сповістити про Фізикову акцію, яку вже тепер, за гарячими слідами, було визнано найбільшою мистецькою подією сезону, але Фізик і тут виявився генієм, бо коли до нього підбігали з камерою або мікрофоном, гарчав на повне горло: — Бляха, я казав вам, не зараз, я весь у внутрішньому світі, в самому центрі простору та плину часу, я людина, я саме нею стаю, відмахайтеся, бо це моє народження, чекайте, аж поки я виплину з навколоплідних вод, — і журналісти просто ошаленіли від такої заяви, повітря загусло від похвал, напруження зростало, немов перед бурею, а тоді Фізик обмалював той бетонний бункер за допомогою пульверизатора в чорний колір, а потім голосно заявив: — Графіті це гівно, графіті померло, а тепер ви творіть мегалітературу знаку. — І тут, любий пане Богуміле, все це товариство кинулося на свіжозмуровані стіни з балончиками спрею, які роздавали Фізик і його помічники, декотрі писали свої ініціали, інші гасла на кшталт «Я факав відсоткові норми», ще інші відбивали свої долоні, деякі жінки, не помічаючи наявність камер, або якраз навпаки, — чудово усвідомлюючи їхню наявність, стягали трусики, покривали свої сіднички фарбою й відтискали дупці на цементному саркофазі, а це мусило свідчити, любий пане Богуміле, що, може, вони колись переглядали фільм Їржі Менцеля[13], а коли всі чотири стіни було вже геть запацькано, Фізик подав знак, внесли кайла і знову, за участі публіки, почали проламувати в стіні діру, яку впливовий критик назвав згодом брамою до центру світла, торжеством суб’єктивізму, ключем до зрозуміння трагедії пригноблених, і кожен міг схилитися над тією вирвою, щоб узріти, як та парочка злягається, причім треба додати, що з колонок лунала на всю галерею симфонія дощових звуків, відгомону бурі, пошуму води, що стікає до каналізаційних люків, Адам і Єва тим часом доповнювали музичне тло: кожен їхній порух, кожну копуляцію він коментував голосним вигуком: — Кіліманджаро! — а вона теплим м’яким альтом відповідала: — Муллювлебле! Муллювлебле! — що впливовий критик інтерпретував згодом у своєму вікопомному есеї як трансгресію вирятованих із підсвідомої сфери до сфери артикульованого марення, тобто емансипацію поза статтю, суспільним життям і масовою смертю від напалму й атомних бомб. — Так, у Каліфорнії я був на вершині, — правив далі Фізик, утягнувши в ніздрі нову порцію білого порошку, — по двох роках невпинного злету, коли мій mobile building art приніс купу прайсу, я був наче Бог, я міг дослівно все; цикли пірамід, циліндрів, паралелепіпедів, тарілок, льодовиків і галактик порівнювали з творами Леонардо, хоча тут було перебільшення, бо Леонардо творив практичні проекти, котрі не можна реалізувати на практиці, а я реалізовував практичні ідеї Всесвіту, але хай їм там, — Фізик подав тарілочку і скляну рурку Шкарбанові, — і якби не той сучий син Лі, пияк і дегенерат, якби не його шалена заздрість англосакса-білої кістки до приблуди невідь-звідки, якби не його маніякальна лють, я й досі сидів би під пальмами або катався би бульваром Сансет на відкритому трисотому «мерседесі», отож скажу вам, як на сповіді, що чашу гіркоти того невдахи, котрий маячив, що я вкрав у нього славу в Міннеаполісі, його чашу гіркоти переповнив отой мій «мерседес»: спортивний купе з автоматичною скринькою передач, шкіряна оббивка, кондишн; коли він побачив, як я їду алеями, повільно, відпружено, зберігаючи інкогніто, коли зрозумів урешті, що всі свині, які він мені підкладав, ганяючись за мною усіма Штатами, взяти хоча б дзвінки про замінування перед кожним моїм вернісажем, що всі вони зійшли на пси, коли він підсумував свою ницість і мій успіх і побачив, як я вже казав, свого ворога, Бога номер один, що їде тим «мерседесом», тоді його обсіли демони, холодні демони розрахунку, і вперше в житті голова Лі на щось йому придалася — він нацькував на мене федеральних псів, які одразу, не шукаючи, виявили в моєму карі півкіло колумбійської коки, якої, — а цього не треба вам пояснювати, — я ніколи і в очі не бачив, і навіть адвокати нічого не змогли вдіяти, я був без продовженої візи, був уже ніким, моя щаслива зірка, що зійшла в Міннеаполісі, спадала в Тихий океан, і цього навіть майже ніхто не помітив, мобу-арт їм уже набрид, до обігу саме входив неофлюксус, і я навіть не хочу розповідати, що це за байстря, виплоджене в Нью-Йорку, мене депортували, я ні за чим не шкодую, крім того «мерса», я міг би перевезти його шипом і мати тут на початку трохи прайсу, але ті падлюки мало того, що заблокували мій рахунок, то ще й конфіскували тачку: стаття про знаряддя злочину, кінець, крапка. — Цікаво, скільки ще разів ти збираєшся про це розповідати? — Шкарбан віддав тарілочку та скляну рурку Фізикові, — Стільки, аж поки ви зрозумієте, — відрубав Фізик, — що коли у вас є вороги, не купуйте собі «мерседес». — Так, — сміялася панна Цівле, зиркаючи в мій бік, — саме це ми і наміряємося зробити. — Усе
1 ... 25 26 27 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мерседес бенц. Із багажником, Павло Гюлле», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мерседес бенц. Із багажником, Павло Гюлле"