Читати книгу - "Квантовий воїн"

Колега Юнга розповідав: що більше Юнг покладався на свою підсвідомість і довіряв їй, то більше вона допомагала йому в житті. «Наприклад, спостерігаючи за доктором Юнгом, я помітив, що чим старшим він ставав, то більше отримував інформації, над якою роздумував або яка потрібна була йому для роботи; ця інформація просто-таки переслідувала його»3.

Якось, коли Юнг працював над вирішенням однієї проблеми, терапевт з Австралії надіслав повний пакет потрібних докторові матеріалів саме в той момент, як Юнг сказав: «А зараз мені просто-таки необхідно отримати інформацію щодо цього питання». Щойно він вимовив ці слова, як у двері постукали. Таке неможливо не помітити.

Юнг називав такі типи обставин «магічною каузальністю». Він мав серйозні підозри стосовно того, що джерелом такої каузальності є підсвідомість, проте намарно намагався переконати в цьому наукову спільноту. До того ж він і сам достеменно не знав, як саме це працює. Юнг був добре обізнаний з тогочасними науковими відкриттями й підтримував зв’язок із Нільсом Бором та Альбертом Ейнштейном, але найбільш революційні знахідки квантової фізики ще чекали попереду. У двадцять першому сторіччі нам легше збагнути синхронічність, навіть якщо це явище й видається неймовірним. Це всього-на-всього енергетичне павутиння в дії.

Моя близька подруга поділилася яскравим прикладом однієї синхронічної події, яка трапилася з нею в дитинстві. На той час їй було тринадцять років і вона «палала любов’ю до Бога» (так сама й казала). Щосуботи їздила автобусом, «аби вершити богоугодні справи». Дівчина вірила, що Господь покликав її творити в цьому світі діла Його, тому кожної суботи вирушала назустріч новим можливостям. Напрямок обирала спонтанно, й дуже часто з нею траплялися дивовижні речі, проте того разу сталося дещо зовсім незвичне. Вона їхала в автобусі, аж раптом відчула непереборне бажання негайно вийти. Навпроти автобусної зупинки був готель, і дівчина попрямувала до нього, просто до бару, навіть не знаючи, чому це робить. У Канаді особам до дев’ятнадцяти років заборонено перебувати в барах, тож тринадцятирічна дівчинка вочевидь не могла там сидіти, проте ніхто її не зупинив і не сказав ані слова, хоча один офіціант дивився прямісінько на неї. «Я була наче невидима», — сказала вона, пригадуючи той випадок. Із якоїсь невідомої причини підійшла до жінки, яка самотньо сиділа за столиком, і влаштувалася поруч. «Господь попросив мене передати вам, що любить вас і що ви не самотня», — сказала дівчина, але, здавалося, ці слова лунали від когось іншого. Вона не мала уявлення, ані чому щойно промовила їх, ані якою буде реакція жінки. Останні кілька секунд з подивом дивилася на дівчинку, а тоді зненацька розплакалася.

«Учора я купила зброю, — сказала вона й розповіла про жахливі обставини свого життя, про відчуття безнадії й самотності. — Сьогодні о першій дня я сказала собі: якщо впродовж наступної години Господь не пошле мені якийсь знак і не дасть надії, то я вб’ю себе». Вони обидві поглянули на годинник — за десять друга. Через десять хвилин вона планувала піднятися старими сходами до себе в номер і застрелитися. Обійнявшись, вони обидві плакали, згодом моя подруга пішла, і вони більше ніколи не бачилися.

Як же могла трапитися така дивна подія? Вочевидь, тут діяло щось більше, ніж просто щастя чи збіг обставин. Пояснення ми знайдемо у квантовій теорії взаємозв’язаності. Кожен із нас — частина єдиної вібруючої матриці, і немає сумнівів, що в якихось надзвичайних обставинах щось підводить нас до подій, смисл яких перебуває поза нашим розумінням. Якимось чином глибина відчаю тієї жінки збіглася з наміром маленької дівчинки творити добро, і вони зустріли одна одну. Саме так працює Всесвіт, і багато про що ми навіть не підозрюємо.

Психологиня й письменниця Джин Г’юстон розповідає про свою розмову з відомою антропологинею Марґарет Мід. Вона помітила, що з Мід надзвичайно часто стаються непередбачувані щасливі випадки. Здається, вона завжди опиняється в потрібному місці в потрібний час. Одного дня Джин поділилася з Мід своїми спостереженнями.

— Вам так щастить, — сказала вона.

— Авжеж, я знаю, — відповіла Мід.

— Як так? — не вгавала Г’юстон.

Марґарет Мід якусь мить дивилася на неї, а тоді відповіла своїм грубим голосом:

— Бо я цього очікую4.

Чи й справді все так просто?

Романіст Сомерсет Моем висловився щодо цього дещо по-іншому: «Кумедна річ — життя; якщо ти відмовляєшся від усього, крім найкращого, ти дуже часто саме це й отримуєш»5.

Зустріч з Енні, моєю наставницею з мистецтва слухати, була синхронічною подією, яка змінила траєкторію мого життя, і я розповім вам про це в наступному розділі. У моєму житті (як і в більшості людей) траплялося безліч синхронічних подій, і що більше ми віримо в них, то частіше вони стаються. Ми закликаємо синхронічність своєю вірою у відкритий динамічний Усесвіт, де немає нічого неможливого, де наші думки та бажання почуті і втілюються в життя. Як сказав учений та письменник Джозеф Кемпбелл, коли ми сповнені пристрасті до якоїсь справи, тисячі невидимих рук допомоги6 простягнуті до нас. Чи можливо таке? Ґете, безсумнівно, так і думав. Він написав: «Якщо ти людина дії і таланту, то будь гідним і дочекаєшся милості величних, заступництва впливових, руки допомоги людей активних і добрих, прихильності громади та любові дорогої тобі людини»7. Стрімка кар’єра Ґете в судовій системі вісімнадцятого сторіччя є свідченням правдивості його переконання.

Коли ми приймаємо свою єдність з рештою наявних речей, то закликаємо в життя синхронічність, водночас залишаючись собою. Наші думки, переконання та дії резонують в енергетичному павутинні, притягуючи найдивовижніші обставини. У той момент, коли будемо готові прийняти допомогу від «невидимого союзника», ми притягуватимемо жадане в усіх сферах життя. Як зі світу видимого, так і з невидимого, зі збагненного і все ще втаємниченого, з нами траплятимуться дивовижні речі.

Розділ 8. Підсвідомість

Підсвідомість — це частина нас, яка пов’язана з усім, що існує.

Сильвія Бак1

Еволюція дала нам не одну, а дві царини розуму: свідомість та підсвідомість. Адже однієї, певно, недостатньо для того, що підготувала нам доля. Ці дві царини дуже різняться, однак взаємодоповнюють одна одну, працюючи разом, як злагоджена команда. Проте так буває доволі рідко, і збої