Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

Коли Дік Сенд розповів місіс Уелдон про цю подію, вона зауважила, що теж не занадто довіряє Негоро, але не розуміє навіщо б йому знадобилося навмисно псувати компас.

Все ж Дік вирішив про всяк випадок постійно спостерігати за Негоро. Втім, той пам'ятав про заборону молодого капітана і більше не показувався на кормі, де йому позаяк нічого було робити за своїми службовими обов'язками. Окрім того, тепер на кормі постійно жив Дінго, до якого кок намагався не наближатися.

Весь тиждень буря не вщухала. Показники барометра впали ще нижче. З 14 по 26 березня вітер не спадав ані на хвилю, так що не можна було розраховувати на затишшя, щоб поставити вітрила. «Пілігрим» мчав на північний схід зі швидкістю не менше двохсот миль на добу, а землі все ще не було! Адже ця земля — континент Америки — величезною перепоною простягнулася між Тихим та Атлантичним океаном більш ніж на сто двадцять градусів.

Дік Сенд задавався питанням, чи не втратив він розуму, чи не втратив почуття реальності, чи «не йде Пілігрим» вже протягом багатьох днів неправильним курсом. Але ні, він не міг так помилитися! Сонце, хоча й невидиме через хмари, незмінно сходило перед носом корабля і сідало за його кормою. Що ж у такому разі сталося із землею? Ця Америка, об яку його корабель міг розбитися, куди вона подівалася? Північну або Південну — все було можливо за цього хаосу, — але хоч якусь з них «Пілігрим» не міг оминути! Що сталося з початком цієї жахливої бурі? Що відбувається зараз, якщо цей берег — на щастя або на нещастя для подорожніх — все ніяк не з'являється перед ними? Невже компас обдурив їх? Адже Дік не міг звірити його показники після того, як було зламано другий компас! Саме цього він і боявся, адже чим ще можна було пояснити те, що досі вони не побачили взагалі ніякої землі?

Весь час, вільний від чергування за штурвалом, Дік розглядав карту. Проте, скільки він не запитував її, ані вона, ані хтось інший не могли відповісти на загадку, яку загадав Негоро.

Близько восьмої години ранку 26 березня сталася найбільш важлива подія.

Геркулес, який ніс вахту, раптом закричав:

— Земля! Земля!

Дік Сенд кинувся на бак. Адже Геркулес — не моряк. Можливо, очі обманюють його?

— Де земля? — крикнув Дік.

— Онде! — відповів Геркулес, вказуючи рукою на ледь помітну крапку в північно-східній частині горизонту.

Через заглушливий рев вітру та моря голос його було заледве чутно.

— Ви бачили землю? — перепитав юнак.

— Так! — закивав Геркулес.

І він знову витягнув руку, вказуючи на північний схід.

Дік примружив очі… однак нічого не побачив.

Цієї хвилі, порушуючи обіцянку, дану Дікові, на палубу вийшла місіс Уелдон: вона також почула крики Геркулеса.

— Місіс Уелдон! — загукав Дік.

Що сказала місіс Уелдон, розчути було неможливо, проте вона також намагалася розгледіти землю, яку помітив Геркулес, і, здавалося, вся її доля зосередилася в цьому погляді.

Однак, вочевидь, Геркулес погано вказав напрям: ані місіс Уелдон, ані Дік нічого не бачили на горизонті.

І раптом Дік витягнув руку вперед.

— Так! Земля! Земля! — промовив він.

В прогалині між хмарами показалося щось схоже на гірську вершину. Очі моряка не могли помилитися: це була земля.

— Нарешті, нарешті! — закричав він.

Він міцно вхопився за поручні; Геркулес підтримував місіс Уелдон, і вона не зводила погляд з землі, яку вже не сподівалася побачити.

Вершина гори знаходилася в десяти милях з підвітряного боку, по лівому борту. Прогалина між хмарами збільшилася і тепер її вже можна було розрізнити абсолютно виразно. Без сумніву, це був який-небудь мис на Американському континенті. «Пілігрим», що плив з оголеними щоглами, не міг повернути до нього, але тепер він обов'язково мусив підійти до землі.

Це було питанням декількох годин. Було вже восьма година ранку; значить, опівдні «Пілігрим» наблизиться до берега.

За наказом юного капітана Геркулес відвів в каюту місіс Уелдон: за такої сильної хитавиці без допомоги вона не змогла б пройтися палубою.

Затримавшись ще на хвильку на носі, молодий капітан повернувся до штурвалу, який тримав Том.

Нарешті Дік побачив цю довгождану і таку бажану землю! Але тепер замість радості він відчував страх.

Так, тепер, коли «Пілігрим» мчав за ураганом, поява землі з підвітряного боку означала кораблетрощу з усіма її жахливими наслідками.

Минуло дві години. Скелястий мис було вже видно на траверзі[50] «Пілігрима».

Цієї миті Негоро знову з'явився на палубі. Він пильно подивився на берег, кивнув головою з виглядом людини, що розібралася в ситуації, і, пробурмотівши якесь слово, якого ніхто не розчув, негайно ж пішов до свого камбуза.

Дік Сенд намарне намагався розгледіти низьку лінію узбережжя, яка мусила простягнутися за мисом.

Минуло дві години. Мис все ще виднівся ліворуч за кормою судна, але берег не з'являвся. Між тим горизонт посвітлішав і високий американський берег, вздовж якого тягнеться велетенський гірський ланцюг Анд, чітко проглядався навіть на відстані двадцяти миль.

Дік Сенд озброївся підзорною трубою і, повільно переводячи її, оглянув усю східну сторону горизонту.

Нічого! Він нічого не побачив!

За дві години після полудня помічена ранком земля остаточно залишилас позаду «Пілігрима». Попереду навіть через підзорну трубу не можна було виявити ані високих, ані низьких берегів.

Тоді Дік, голосно закричавши, кинувся вниз трапом і вбіг до каюти, де сиділи місіс Уелдон, маленький Джек, Нен та кузен Бенедикт.

— Острів! — вигукнув він. — Це був лише острів!

— Острів, Діку? Але який? — запитала місіс Уелдон.

— Зараз подивимося на карті! — відповів юнак.

І, зганявши до своєї каюти, він приніс корабельну карту.

— Ось, місіс Уелдон, ось! — промовив він, розгорнувши карту. — Земля, яку ми помітили, може бути тільки цією точкою, загубленою посеред Тихого океану. Це острів Пасхи. Інших островів в цих місцях немає.

— Отже, земля залишилася позаду? — запитала місіс Уелдон.

— Так, далеко з навітряного боку!

Місіс Уелдон пильно вдивлялася в ледве помітну на карті крапку — острів Пасхи.

— На якій відстані знаходиться цей острів від американського берега?

— За тридцять п'ять градусів.

— Тобто?

— Близько двох тисяч миль.

— Однак, це означає, що «Пілігрим» майже не рухався, якщо ми все ще так далеко від землі?

— Місіс Уелдон, — почав Дік Сенд і торкнувся рукою чола, немов для того, щоб зібратися з думками. — Я не знаю. Я не можу пояснити такого сповільнення. Ні, не можу. Хіба що компас показував