Читати книгу - "Атарінья"

використовувати як зброю. На щастя Діорінгів, того разу він мав на руці чохол. Другого

брата він приглушив ще швидше, бо ми повалили родича в траву та ще й впали на нього.

Маедрос обдивився нас, тоді – непритомних двійнят і мовив не сердито, але докірливо:

- Нерозумні Нолдор, я ж не велів вам виходити самим за браму… Добре, що ви

зустріли Ельфів, а не якихось тварей, або й лихих Людей, які не задумаються

відловити і продати в рабство двох ельфенят. Хто ці особи? Воїни Меретіра?

- Ні, - відповів я, з жахом дивлячись на ліве плече Майтімо, в якому стриміла

синдарська стріла, - вони… Вони наші родичі… Це сини Діора, брати Ельвінг… Ну, Елуред та Елугіл… Ті самі…

Валар свідками, якщо б я раніше не вірив, що Маедрос непричетний до отого лихого

вчинку, то повірив би нині, побачивши на його обличчі полегшення і радість.

- Хвала Богам за їхні маленькі милості, - сказав він, - принаймні ми не є дітовбивцями.

Це чудова звістка… Однак, від вас я не очікував подібного. Якщо ви хотіли зустрітись

з родичами, або й помандрувати з ними, то мусили хоча б попередити мене.

- І ви б нас відпустили? – вихопилось у мене, - а як же Сильмарил?

- О, Сильмарил, - радісний усміх мого князя поволі згас, - не думаю що…

Він не договорив, але я зрозумів його. Майтімо вже не вірив в саму можливість обміну.

Не вірив, що Ельвінг обміняє камінь на… на нас. Я певен – вона б не обміняла

Сильмарил навіть на нас та на Елуреда з Елугілом разом узятих.

- Майтімо, - шпарко заговорив я, - присягаю, ми не знали, що вони тут…

- Ми хотіли зробити вам подарунок, - встряв Ельрос, - білочку… Руду та ще й

пухнасту… І несподівано випустити в коминній залі під час обіду…

- Діти, - хитнув Майтімо головою. Він помітно зблід, кров просочила рукав брунатної

куртки, а Діорінги мали ось-ось отямитись. Я не бажав їхньої загибелі, але за

Майтімо… Я бився б з ними, незважаючи на ріжницю у віці та зрості. Вони… Вони

були мені… чужими. Як і Ельвінг. Головою я розумів, що це моя кровна рідня, але

моє серце стискалося від болю, коли я дивився на пораненого Феанорінга.

- Дитя моє, - мовив він до мене, - ти є твердішим духом, тож мусиш мені допомогти.

Стріла…

- Я вийму, - сказав я. Руки у мене трусились, але я хоробро взявся за древко.

- Не тягни на себе, - рівно мовив Маедрос, - стріла пробила м’яз, і тільки, але

смикнувши її назад, ти посилиш кровотечу і розшириш рану. Штовхай вперед – нехай

наконечник вийде з того боку. Сподіваюся, ці сини Діора нічим його не змазали… за

доріатським звичаєм.

18

Аtarinya - татко

36

Я штовхнув… Скільки опісля мені доводилося видаляти стріл і з власного тіла, і з тіл

воїнів… Це був мій перший урок…

- І доволі жорстокий, - зітхнула Нерданель. Вона наче бачила перед собою побіліле від

болю лице сина, якому видаляє з рани стрілу підліток-Ельда.

- О, так, - погодився гість… - Я не задавав питань, не знав, чому Маедрос не послав

одного з нас за воїнами, не наказав зв’язати цих двох… хоча б тятивами луків. Я

штовхав стрілу… А тоді обламав її біля тоншого кінця і обережно витягнув з рани, не

торкаючись наконечника.

- Тепер, милий, - лагідно мовив Майтімо, котрий під час всієї цієї операції навіть очей

не заплющив, - відірви мені від сорочки смугу полотна і зупини кров. Я скажу тобі, як

зав’язати. Ти розумнику, Ельронде, ти поводишся як істинний Нолдо-воїн. Затягуй…

Ось тут… Сильніше. Гаразд. Тепер поранений не зійде кров’ю і навіть знову зможе

йти до битви.

Ельрос сидів поруч, і я бачив, що брат ось-ось зомліє. Цього лишень мені не

вистачало. Я боявся всього… Боявся, що отямляться Діорінги – я ж зовсім не бажав їм

зла, і не хотів, щоб Майтімо їх понівечив. Але я також не бажав, щоб вони вбили

рудоволосого. Брати стріляли на влучення – межи очі і в горло… Не їхня провина в

тому, що вони промахнулись.

Майтімо тим часом встав.

- Ельросе, - мовив, - Збери луки, тули зі стрілами і вийми у цих гідних юнаків ножі з

піхов.

Ельрос так і зробив.

- Бачиш он те дерево, - сказав князь, - залізеш на нього?

- Звісно, - мовив брат, котрий завжди стрибав по гілках, мов та сама вивірка, яку ми

хотіли спіймати.

- Залізь повище і там все це і залиш. Негоже