Читати книгу - "Поетика"

в Тавріді», дочка Агамемнона і Клітемнестри, сестра Ореста і Електри. Агамемнон хотів принести її в жертву богині Артеміді, щоб забезпечити для грецького війська щасливе відплиття з порту Авліда, але Іфігенію врятувала Артеміда і забрала її в Тавріду (Крим). Як жриця Артеміди, Іфігенія повинна була приносити в жертву богині чужоземців, що приїжджають до Тавріди. До Тавріди прибувають Орест і його друг Пілад. Брат і сестра впізнають один одного; Іфігенії щастить врятувати Ореста і Пілада. Арістотель має на увазі пізнання в «Іфігенії в Тавріді», вірші 725–826. На такий самий сюжет написана трагедія Гете «Іфігенія в Тавріді» (1786).

73

1 Про компоненти трагедії була мова у розділі VI.

74

2 Пролог — початкова частина трагедії до появи хору. В ній міститься зав’язка трагедії.

75

3 Епісодій (дослівно «привхід») — тобто нова поява акторів на сцені, діалогічна частина трагедії між виступами хору.

76

4 Ексод (дослівно «вихід») — заключна частина трагедії, в кінці якої і актори, і хор залишали місця гри.

77

5 Стасим (дослівно «стояча пісня») — пісня хору, яку той виконував стоячи на оркестрі, коли актори виходили із сцени. Структура партії, яку співав хор, строфічна. Стасим поділявся на окремі частини — строфи та антистрофи, які точно відповідали одна одній.

78

6 Анапест — віршовий розмір, який складається з двох коротких складів і одною довгого

.

79

1 Теоретики французького класицизму використали це місце як аргумент для обґрунтування своєї тези про те, що героями трагедій повинні бути лише особи високопоставлені — королі, принци та ін. Насправді за Арістотелем, як випливає з розділу XV, героєм трагедії можуть бути і люди низького походження, аби тільки благородного характеру.

80

2 Фієст — син Пелопса і Гіпподамії, міфічний цар Аргоса, брат Атрея; відомий своїми злочинами. Трагедії «Фієст» написали Софокл і Евріпід. До наших часів дійшла також трагедія римського письменника Сенеки з однойменним заголовком.

81

3 Алкмеон — син Амфіарая і Еріфіли, учасник походу семи героїв проти Фів. Повернувшись з успішного походу, Алкмеон помстився матері за загибель батька. Його батько Амфіарай не хотів іти на війну проти Фів, знаючи з пророцтва, що він там загине; але Еріфіла, спокушена дорогим намистом, яким її підкупив син Едіпа Полінік, що організував перший похід на Фіви, намовила Амфіарая. За вбивство матері Алкмеона переслідували ерінії, богині помсти і кари за пролиту кров рідних. Міф про Алкмеона послужив основою для багатьох трагедій, але жодна з них не збереглася до наших часів.

82

4 Мелеагр — син калідонського царя Ойхнея і Алтеї, організатор полювання на калідонського лісового кабана, в якому взяли участь найбільш знамениті грецькі герої. Після полювання у суперечці Мелеагр убив улюбленого брата своєї матері, за що вона прокляла сина і просила богів послати йому смерть. За іншою версією, Алтея спалила головешку, від збереження якої залежало життя Мелеагра. Як тільки головешка догоріла, герой закінчив життя.

83

5 Телеф — син Геракла і Авги, цар Місії в Малій Азії. Телеф під час оборони узбережжя від греків був поранений списом Ахілла. Йому було провіщено, що рану, яка не заживала, може вилікувати тільки той, хто її заподіяв. Вилікувала Телефа іржа із списа Ахілла.

84

6 Егіст — син Фієста, коханець Клітемнестри, разом з нею вбив Агамемнона, коли той повернувся з-під Трої, і заволодів царством. Орест, син Агамемнона, щоб відомстити смерть батька, за звичаєм кровавої помсти вбив Егіста і власну матір Клітемнестру. Цей міф послужив сюжетом для «Орестеї» Есхіла. Згадуючи комедію, в якій Егіст і Орест були зображені як друзі, Арістотель натякає на твір свого сучасника Алексіда, який перелицював міф про Егіста. Арістотель називає Евріпіда «найтрагічнішим із поетів» з уваги на його патетичність. Евріпід був неперевершеним у зображенні психологічних конфліктів, здатних потрясти до глибини душі глядача («Медея», «Іпполіт», «Вакханки», «Троянки» та ін.).

85

1 Це місце, а також висловлювання Арістотеля у розділі VI, дали деяким ученим (Купер, Шанто, Варнеке) підставу для твердження про те, що Арістотель дивиться на драму як на суто літературний книжковий твір. Але загальний зміст «Поетики» та цілий ряд місць вказують на те, що філософ розглядає трагедію у зв’язку з її постановкою на сцені, хоч деякі її якості як художнього твору повинні розкритися вже при читанні і знайти свій вираз у зображенні характерів, специфічній будові, у вірші, мові тощо ще до постановки на сцені (див.: В. В. Головня. «Поетика» Аристотеля в сценической стороне трагедии. Ежегодник института истории искусств, 1958, с. 263–296).

86

2 Хорегія — обов’язок хорега, багатого афінського громадянина, якому держава доручала підготувати хор для трагедії, комедії чи музичних змагань. Хорег зобов’язаний був нести всі витрати, пов’язані з постановкою трагедії: утримувати хор та його керівника, придбати костюми і маски для хору — взагалі забезпечити постановку п’єси.

87

3 Про Еріфілу і Алкмеона див. розділ XIII.

88

4 Медея — дочка колхідського царя Еета. Допомогла ватажкові аргонавтів Ясонові здобути золоте руно, потім втекла з ним до Греції. Коли Ясон покинув її, Медея вбила своїх синів, народжених від Ясона. Доля Медеї послужила в античності основою для трагедій Евріпіда і Сенеки, а в західноєвропейській драматургії — для п’єс Корнеля, Грільпарцера, Ануйля та ін.

89

5 Астідамант — популярний трагік IV ст. до н. е., автор багатьох трагедій (написав їх близько 240). Збереглися незначні фрагменти його творів.

90

6 Телегон — син Одіссея і Кірки, який смертельно поранив Одіссея, не знаючи, що це його батько. Арістотель має на увазі трагедію Софокла або Херемона «Поранений Одіссей», яка не дійшла до наших часів.

91

7 «Антігона» — назва знаменитої