Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » #Галябезголови 📚 - Українською

Читати книгу - "#Галябезголови"

1 007
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "#Галябезголови" автора Люко Дашвар. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 101
Перейти на сторінку:
потягнулася до нього вустами, аби пробудити…

Аж — дзень! Дзень! Дзень — на весь дім. Хтось настирливо тиснув кнопку дзвінка на воротах.

— Ну не сука?! — Анка не втрималася. Від несподіванки тихо виматюкалася вголос і від того геть засмутилася. «Хоч би Андрій не почув!» — подумала, бо коханець до всіх своїх чеснот був ще й інтелігентним.

Обернулася до Чорнобая: мати моя! Уже прокинувся, здивовано дивився на Анку, бо, здавалося, його ошелешив не дивний ранній дзвін, а Анчині матюки. Підхопилася, бо знітилася. Заходилася переводити стрілки.

— Зараз у вікно гляну, кого це до нас принесло, — спеціально сказала «до нас», бо ще мала надію завести розмову про спільне життя.

Андрій Іванович не відповів. Відкинув ковдру, пішов до вікна, Анка — за ним. У сотні метрів від паркану посеред порожньої вулиці побачила сина Сашка: стояв собі, уважно дивився в бік будинку Чорнобая.

— Сашко?! — Анка очам не повірила. — Нічого не розумію! Нащо він тут? Нащо взагалі дзвонив? Він же не знає, що я у тебе, Андрію! — говорила, прозрівала: так це ж відмінно, що Сашко влаштував цю ранкову провокацію! Зайвий привід повернутися до розмови про спільне життя. І вже надихнулася, повернулася до коханця всім корпусом…

— Це не Сашко дзвонив, — сказав Чорнобай.

Анка напружилася. Перевела погляд на важкі ковані ворота і тільки тепер побачила біля них худеньку дівчину з пишним світлим волоссям. Тримала в руці алюмінієвий кейс, поряд стояла велика валіза ідіотського рожевого кольору.

— А це що за така? — спитала коханця одними вустами.

— Невістка моя, — відповів Чорнобай, на Анку глянув спокійно. — Піду відчиню, а ти поки збери свої речі, Аню, і вийди через запасний вихід, добре?

Анка аж почервоніла од прикрощів, та промовчала, вирішила не ставити незручних запитань — не на часі. Коханець вдягнувся по-швидкому, вийшов зі спальні. Чула, як спускається сходами на перший поверх, бачила, як ішов двором до важких кованих воріт… Оперативно вдягалася, лаялася беззастережно і роздратовано.

— І якого ти приперлася, сучка мала? Такий важливий ранок зіпсувала, зараза!

Андрій Іванович Чорнобай відчинив хвіртку кованих воріт, кинув на Галю уважний погляд: він же не помилився? Перед ним — дружина його сина?

Бачив невістку лише раз: майже два роки тому на весіллі. Колишня дружина Таміла тоді зателефонувала Чорнобаю вперше за тринадцять років після розлучення, повідомила: їхній син Артем надумав женитися і Чорнобай має оплатити весілля, якщо, звісно, хоче налагодити контакт із сином, якого не бачив тринадцять років. Чорнобай не став нагадувати Тамілі, що контакту з Артемом у нього немає саме завдяки їй, бо зробила все, аби виставити батька у найгіршому світлі в очах сина. Гроші дав: і на весілля, і на подарунок молодим. Навіть на весіллі з’явився ненадовго, хоч колишня дружина зі своїм новим італійським чоловіком були від того не у захваті. Та Чорнобаю дуже хотілося не через третіх осіб, не телефоном і не через деякий час, а саме у день весілля і особисто побажати синові щастя, сказати щось дуже важливе і правильне.

— Артеме, Галю… — виголосив тоді. — Двері мого дому відчинені для вас у будь-який час. Знайте: яка би проблема не виникала у вашому житті, ви завжди можете розраховувати на мою участь і допомогу.

Артем по-своєму інтерпретував батькові слова. Після весілля час від часу став телефонувати Чорнобаю, щоразу делікатно і не дуже вимагав грошей, натякав: батько багато років був відсутнім у житті сина, тому повинен компенсувати це щомісячними грошовими виплатами. А от зустрічатися не дуже рвався, посилався на цілковиту зайнятість. І в гості не кликав… А коли після чергових нагадувань про гроші Чорнобай погодився відкрити рахунок на ім’я сина, покласти на нього чималі кошти, з яких син міг щомісяця використовувати не більше трьохсот баксів, Артем так образився, що навіть кинув слухавку і більше із батьком не спілкувався. «Та триста баксів з рахунку знімає регулярно», — промайнуло.

Серцем — холод. Невже з сином біда? Подався до засмученої змученої Галі, вже рот відкрив, щоб спитати: де Артем? Що з ним?

— У Тьоми все гаразд, — мовила Галя.

Спантеличений Чорнобай від здивування відступив на крок, уважніше глянув на невістку: дівча скидалося на зацьковане щеня, яке приготувалося покусати всіх, хто насмілиться наблизитися. І хто її так зацькував? Невже Артем?

— А ти… — почав було, та невістка мотнула головою, як та коняка: мовляв, досить!

— Я до вас! — вигукнула відчайдушно, із викликом. — Можна? Ви на весіллі казали: мій дім — ваш дім. Та якщо пожартували… Не зважайте! Піду, — замовкла, наче зовсім знесилилася, відвела очі та у ремінець валізи вчепилася міцніше, наче вже збиралася йти геть.

Чорнобай брови звів: отак, значить?! Штовхонув важку ковану хвіртку — розчахнулася.

— Проходь!

Головний затятівський баламут, одноногий каліка Толя Сулима справедливо називав свою колишню дружину Анку Сулиму вогняною богинею, бо й у сорок п’ять від неї пашіло яскравою сексуальною енергією: чоловіки відчували її на фізичному рівні. І як тільки вони те відчували і починали розпускати руки, Анка магічним чином перетворювала свою сексуальну енергію на агресивну атакуючу силу.

— Біжіть від мене якнайдалі, бо, якщо наздожену, не пожалію… — казала зухвальцям з такою залізобетонною упевненістю, що деякі навіть починали сумніватися: а перед ними взагалі — жінка?

— Яка вона жінка?! Бухгалтерка! Самі цифри у голові, — ображалися ті, хто отримав від Анки відкоша.

Білолиця чорноброва міцна Анка, яка керувала затятівським відділенням комерційного банку, і справді полюбляла уявляти своє життя у цифрах. Колись у юності таке вимріяла: у 22 — закінчити інститут, вийти заміж і вгризтися в кар’єру, у 25 народити першу дитину, а далі з дітьми вже як вийде, бо спочатку — кар’єра! Щоб до тридцяти започаткувати власну справу, купити дім і машину, бо до тридцяти п’яти має об’їздити пів планети, може, вивести свій бізнес на міжнародний рівень, щоби зустріти 45 років у багатому домі на Печерських пагорбах столиці з таким матеріальним запасом міцності, який дозволить далі йти — хоч у політику, хоч в управління державою. Хіба погана мрія?

Життя перевернуло ті плани шкереберть. А все Толька! Най би краще був відвів свої примружені котячі очі, коли дев’ятнадцятирічна студентка Анка, яка навчалася у Києві на економістку, приїхала у Затятове до батьків по картоплю і сало й тягнула вулицею до батьківської хати повну брудного одягу сумку,

1 ... 25 26 27 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «#Галябезголови», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "#Галябезголови"