Читати книгу - "Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося"

8. Говорити про гроші — нормально. АЛЕ мудро обирай, з ким саме! Мене не навчили контролювати фінансів ані в школі, ані вдома. Я складала власний бюджет через необхідність. Знаєш, що полегшило б мені життя? Розмови з друзями. Я запитувала, скільки вони витрачають на оренду, скільки відкладають щомісяця. Думаю, жінки насамперед уникають розмов про гроші, але це тільки послаблює становище нас усіх, тому що ми маємо мало практики в обговоренні фінансів. Така навичка життєво необхідна нам у розмовах про підвищення зарплатні. Замість поводитись як конкуренти і тримати цю інформацію в таємниці, ДОПОМОЖИ КОЛЕГАМ-ЖІНКАМ і проговори з ними про те, скільки ти заробляєш. ПЕРШ НІЖ ОБГОВОРЮВАТИ З ЖІНКОЮ ЗАРПЛАТУ, скажи, скільки платять тобі, бо це може допомогти їй. АЛЕ ОСЬ ВАЖЛИВЕ ЗАСТЕРЕЖЕННЯ: роби це тільки з людьми, яким довіряєш і які перебувають у ситуації, схожій на твою. Не називай Сьюзен, яка підрізає тебе на нарадах, розміру твоєї зарплатні. Не питай у Бекки, отієї, що живе з трастового фонду, який батьки заклали для неї і на додачу придбали їй будинок, скільки вона відкладає. Для Бекки ніколи не настане фінансового «чорного дня», тож не розмовляй із нею про заощадження.

9. Пробач собі своє ставлення до грошей. Я знаю несамовито заможних людей, які не можуть собі вибачити, що не розбираються в тому, як діють їхні трастові фонди. Вони марно картають себе. Я бачила й інших людей, що обмежують себе в необхідному, караючи за везіння. Знаю також людей, які мали життєві невдачі і дорікають собі через борги, хоча за певних ситуацій їх неможливо було уникнути. Це все нормально. Нам усім дивно мати справу з грішми. Найкращий спосіб почуватися не дивно — це усвідомити те, яку роль відіграють гроші у твоєму житті й пробачити, пробачити, пробачити собі за сором, за провтики, за всі ті рази, коли ти помилялась. Якщо потрібно, по п’ять разів щодня пиши у своєму щоденнику: «Я пробачаю собі невправність з грошима». Повторюй, аж поки нарешті подіє.

Та попри це все: ти заслуговуєш на букет. Маленька доступна розкіш лілій не варта стресу, не відмовляй собі, плануй її і насолоджуйся. Дрібні речі, що дарують тобі щастя — це частина турботи про себе. Якщо ти не можеш узяти ці гроші і сказати: «Я достойна квітів» або «Я достойно в’яленої яловичини за шість доларів», або «Я достойна банки мигдалевого масла, завдяки якому з нетерпінням чекаю ранку», тоді заради чого ти гаруєш на роботі? Лілії за сім доларів теж тебе не розорять і ти не збіднієш, купивши їх: вони додадуть тобі сили. Ти сильнішаєш, коли добре ставишся до себе. Що є твоїми ліліями? Будь ласка, піди і купи це сьогодні ж. Якщо тобі через це незручно, то просто переклади провину на мене і насолодися врешті тими сраними квітами!

Я подолала довгий шлях, та все ж маю проблеми з тим, щоб позбутися колишнього мислення. Скажімо, досі не можу наважитися купити принтер. А я ж пишу книжку... І дуже б хотіла побачити мої слова на справжньому папері. Але принтер? Хіба я не можу просто підпільно роздруковувати текст на роботі або в Kinko? Хіба принтери не коштують сотні доларів? Не знаю, я боюся перевірити, скільки коштує путній принтер.

Якщо я не матиму по понеділках вільних вечорів, то почну вбивати

звільни час на себе

МИ ТАК БАГАТО ОБГОВОРЮВАЛИ турботу про себе, аж можна засумніватися в тому, що я маю повноцінну роботу в корпорації. П’ять днів на тиждень я працюю в офісі «на дядю». Я не є сама собі босом, я не маю фінансової незалежності, і я точно не обираю сама робочих годин. Мені не доступна розкіш цілими днями просиджувати вдома, споглядати полум’я ароматичної свічки з виноградним запахом, прослуховувати заспокійливу фортепіанну музику, яку вважаю прекрасним способом дбати про себе. Хіба що суботніми ранками. Зазвичай після чергового запису в щоденнику і спортзалу я поспішаю на роботу, волосся досихає на ходу, зв’язане в ґульку на потилиці, бо я ніколи не встигаю його посушити, а потім продираюся крізь вервечку зустрічей робочого дня. Трохи перед 16:00 дивуюся, як швидко минув день і як мало вдалося зробити. Наступні кілька годин я працюю, як маніячка, щоб усе наздогнати, а потім добираюся крізь затори додому і падаю з ніг просто в ліжко. Голлівуд точнісінько такий гламурний, яким і видається, крихітко.

Моя проблема в тому, що забагато планую. Мені видається, що маю витиснути максимум зі щонайменшої нагоди на роботі: чому б не погоджуватися на кожне комедійне шоу, в яке мене запрошують? Чому б не використати кожен сніданок, обід і вечерю на зустрічі з акторами, письменниками та режисерами? МЕНІ ТАК ПОЩАСТИЛО ЗАРАЗ, що мене кудись запросили. А що як завтра мене звільнять? Хіба мені не буде прикро, що не скористалась якоюсь нагодою??? Щодо приватних зобов’язань, то я почуваю потребу якнайчастіше бачитися з родинами друзів. Хай там як, а саме підтримка і пріоритетність дружніх зв’язків є для мене джерелом самооцінки! А що як вони переїдуть або я переїду, чи хтось захворіє? З такою кількістю зобов’язань я проживаю свої дні з виглядом «я дуже заклопотана, не маю часу на балачки, не посміхаймося одне одному». Потім почуваю провину, що не викреслила усе з мого переліку завдань наприкінці дня. Дуже часто я не ціную те, що встигла зробити за день, і докоряю собі тим, чого не зробила.

Проблема способу життя з фокусом на недостачі полягає в тому, що коли я кажу «так» іншим, коли я кажу «так» спільним планам, я ненароком кажу «ні» самій собі. Коли я кажу «так» і резервую кожен вечір тижня на зустрічі з цікавими, неймовірними людьми, тоді я одночасно кажу «ні» часові для іще однієї знайомої крутої особи: для себе. І такий завантажений тиждень спустошує мене. Я така виснажена, що заледве перебуваю тут і зараз. Ти можеш вечеряти зі мною, ми можемо ділити пасту карбонару на двох і розмовляти про твій останній розрив стосунків, але мій розум буде далеко звідси, у фантазіях про те, як було б добре просто сидіти в ліжку, на самоті, у темно-синій піжамі в білі горохи, з корейською маскою на обличчі, читаючи книжку при світлі свічки. (Вау, воно так класно звучить, аж я готова негайно за це взятися).

Як ліки від надмірного — по самі вінця — розплановування власного життя оголосити собі понеділок вихідним днем. Щопонеділкового вечора в моєму календарі зазначено: «ЗАЙНЯТА СОБОЮ». Ці вечори — час, коли я насолоджуюся товариством себе самої. Цими вечорами я можу відкривати нові зацікавлення й захоплення, скажімо, а що ж відбувається у «Справжніх домогосподарках із Беверлі Гіллз»? А можу й зовсім НІЧОГО не робити в понеділок увечері, бо це МІЙ вечір. Немає переліку справ. Немає завдань. Єдиний клопіт — насолоджуватися цим вечором. А що як з’являється нагальна справа чи в моє місто приїжджає подруга, тож я не можу мати вільний понеділковий вечір? У такому разі резервую для себе вечір вівторка або середи, або іншого дня тижня,