Читати книгу - "Гарантія на кохання, Tama Lisn"

Мою увагу привернув рух у саду. Дивно, зазвичай, вночі тут нікого немає. Може Тетяна Павлівна вирішила прогулятись хоча... Учора у ввечері я її не бачила.

Напевно, здалося, та придивившись я зрозуміла, мені не здалося. У саду точно хтось є і цей хтось чужий, крадеться потайки. Відійшла в тінь, щоб мене не помітили, а далі перебіжками забігла до кімнати.

- Сашко... - Кличу пошепки, ніби людина в саду може почути мій голос на такій відстані. - Сашко, прокинься.

Чоловік відреагував несподівано, вхопив мене за руку, від чого я втратила рівновагу і завалилася на нього.

- Ти передумала?

- Що? - Сповзаю з нього. - Дурню, там хтось є.

- Де? - На щастя, «дурня» він пропустив повз вуха.

- У саду, там хтось ходить.

- Ти впевнена? - Нарешті відпустив мою руку, та продовжив дивиться на мене з підозрою.

- Абсолютно.

- Схожу подивлюся, а ти зачини двері й чекай мене тут. - Він дістав з тумбочки пістолет і рушив до дверей.

- Навіщо тобі пістолет?

- Чекай мене тут, зрозуміла? І двері зачини. - Пішов. Я зачинила за ним двері й залишаюсь клацати зубами в кімнаті.

Мені здалося, що минула ціла вічність до того часу, коли Сашко постукав у двері. Моє серце завмерло від жаху. Ось він, той жахливий чоловік із саду, прийшов по мою душу, але коли я почула «Олю, відкривай, це я», у мене від серця відлягло.

- Що там?

- Нічого і нікого, може, тобі здалося?

- Ні, я точно бачила когось.

- Ну, якщо хтось і був, то ми його злякали. Нумо спати, потім розберемося.

- Я не зможу заснути. - Качаю головою.

- Лягай давай, я посторожу.

Він приніс мою подушку і замкнув двері на терасу.

- А ти де спатимеш?

- Поруч ляжу, не з'їм я тебе, не бійся. - Й глипнув так, що у мене відпало будь-яке бажання з ним сперечатися.

Бачу, що він роздратований. Мовчки лягла в ліжко, і, попри тривогу, відразу заснула.