Читати книгу - "Гарантія на кохання, Tama Lisn"

- Я відповіла, тільки ти мене не чуєш. Це мій знайомий. Між іншим, до знайомства з тобою у мене було своє життя. Я дружила, спілкувалася з різними людьми й Андрій один із них. - Не витримала я.

- А Бігль. Які у тебе з ним запитання?

- Це собака. Я хочу взяти собаку. Тільки не хотіла поспішати, думала спершу з тобою порадитись.

- Порадилася? - Шумно видихає він.

- Так, і це коштувало мені телефона. Сподіваюся, ти хоч нічого не маєш проти собаки. - Складаю руки перед собою.

- Я подумаю.

- Маю сумнів, що ти вмієш. - Роздратовано гаркнула на нього.

Чоловік зло дивиться на мене, дарма я це сказала. Тепер він точно придушить мене. Я відступила на крок назад, але він лише стиснув долоню в кулак і сказав:

- У тебе на кухні щось горить.

- Дідько, картопля.

Я кулею спустилася на кухню, але, на щастя, нічого не підгоріло. Мовчки накрила на стіл, щоправда, апетит зник.

- Смачного. - Гаркнула, а сама думаю «дивись не подавись», і маю намір піти.

- Дякую, ти що не їстимеш?

- Ні, апетит зник.

- Стій.

- Що ти знову хочеш від мене?

- Пробач. - Підійшов і взяв мене за руку, я намагаюся її забрати, але він не відпускає. - Я розлютився. Постараюся поводитися стриманіше.

- Постарайся. Що це взагалі було?

- Ревнощі. - Знизав плечима.

- Ти смішний.

- Так, не виводь мене. Ходімо поїмо. Я завжди злий, коли голодний, а зараз так смачно пахне.

А очі зробив такі жалісливі, прямо бідне цуценя, тільки ось переді мною аж ніяк не цуценя, а дикий вовк. І злити його не варто, і забувати про це також.

- Добре. - Погодилась, приймаючи його гру.

Їли ми в тиші, воно й не дивно після такої сварки. Сашко доїв першим і почав мити свою тарілку.

- Дякую за вечерю.

- Немає за що. - Відповіла.

- Я не проти собаки.

- Справді?

- Ага.

- Тільки як я тепер про це скажу Андрію. Доведеться їхати до нього.

- Сподіваюся, не зараз? - знову закипає.

- Завтра поїду до притулку і заберу його.

- Кого, Андрія?

- Їх обох. Ти зараз жартуєш чи знову заводишся?

- Жартую. Андрій мене не заводить, мене заводить дехто інший.

- Йди звідси.

- А який він? - запитує.

- Хто, Андрій? - дражнюсь на його манір.

- Не наривайся. Бігль, який він?

- У мене є фото. Тобто було фото.

- Вибач, я завтра куплю тобі новий телефон.

- Я сама можу купити собі новий телефон, але мені подобався старий. Давай краще закриємо цю тему.

Сашко помив посуд і нарешті пішов, а я залишилася прибирати на кухні. Підмела підлогу, витерла стільницю й прибрала стіл.

“Порядок, як тато вчив” - чомусь із сумом подумалося мені.

Завтра насамперед потрібно відновити телефон, раптом тато з'явиться, а я не дізнаюся про це.

Піднявшись до себе, застала Сашка в кімнаті. Той розлігся на ліжку й читав якийсь журнал. Гадство, диван привезуть лише завтра. Тихенько взяла книгу і намірилась непоміченою вислизнути із кімнати.

- Ти куди? - почула за спиною.

- Е... Я подумала, що ти з дороги й тобі потрібно відпочити. Я переночую у своїй старій кімнаті.

- Стояти. - Я не встигла далеко втекти. - Ми домовились, ночуємо в одній кімнаті.

- Я пам'ятаю, але диван привезуть лише завтра.

- І що? Ліжко велике, ми помістимося тут удвох.

- Я не ділитиму з тобою постіль.

- Це твої проблеми. - Процідив крізь зуби. - У тебе був час звикнути.

Не можу повірити власним очам, він встав і зачинив двері кімнати на ключ, а ключ заховав в кишеню власних піжамних штанів.

До речі, про піжамні штани, одягнений він тільки в них, а верхня частина чоловіка вигідно виглядає в напівтемряві, на правому боці помітила ще одне татуювання.

Поки я розглядала чоловіка й хапала ротом повітря він уперся руками об двері по обидва боки від мене, нахилився і прошепотів на вухо:

- Ти мене боїшся чи побоюєшся?

- Нікого я не боюсь, відійди від мене. І годі вже командувати. - Він посміхнувся, але руки прибрав, а я продовжила: - У мене був час звикнутись, але часу звикнути до тебе у мене не було. Я переночую на терасі.

Обійшла його, взяла одну з подушок та вийшла на балкон. Добре, що зараз літо і я можу розташуватися на літньому дивані.

Я вляглась, влаштувалася майже зручно. В руках книга, але вдатися в текст не виходить, як і заснути. За кілька годин марного лежання мені захотілося пити, та є одна проблема — кімната замкнена й на кухню не спуститись. Потрібно завтра, або вже сьогодні, графин із водою поставити й склянку, а поки що лише з-під крана.