Читати книгу - "Няня для доньки мільйонера, Аліса Рей"

Ніна стискає руки в кулаки й, здається, збирається дати мені добрячого ляща. Не хочу з нею битися. Та як взагалі можна битися з вагітною?

На щастя, вона таки розуміє, що тут ловити нічого, і йде, голосно гримнувши дверима, а я видихаю з полегшенням і повертаюсь обличчям до Артура. І чого це він мовчить? Сказати нічого?

– Ти так ефектно з'явилась, – хмикає. 

– Я старалася, – бурчу. Насправді вся ця ситуація забрала у мене багато сил. Добре, що після весілля ми поїдемо додому. Якщо проведу тут ще кілька днів, сама такою ж божевільною стану. – Я краще піду. Пізно вже.

– І не запитаєш, що це було? – питання Артура наздоганяє мене біля дверей. Зупиняюсь і… глибоко вдихаю. 

– Я все і так зрозуміла. Вона закохана у тебе не один день і не два. Просто жесть, якщо чесно, – фиркаю.

– Хіба няні можуть висловлюватися такими словами? – піднімає одну брову Корсаков. 

– Дякуй, що я тільки так висловлююсь, тому що в голові одні мати зараз, – кажу. – Спокійної ночі, Артуре. Замикайся краще на ключ, а то ця божевільна може спробувати ще раз тебе спокусити. 

Уявлення не маю, навіщо кажу цю останню фразу. Це ревність, чи що? Хоча… мабуть, я таки заразилась цим загальним божевіллям, якщо такі думки в голові поселилися.

Зате засинаю доволі швидко. Після такого-то концерту! Сниться мені Ніна, з дитиною на руках. Вона бігає за обома братами Корсаковими та намагається засунути немовля в руки комусь із них. 

Прокидаюсь з головним болем і бажанням пристрелити когось. Надя ще спить, тому одягаюсь і вирушаю на кухню шукати чашку кави, щоб остаточно прокинутися. 

Весільна церемонія розпочнеться о другій годині дня, тому часу у мене достатньо, щоб зібратись і Надю зібрати. На кухні лише одна покоївка, яка і готує мені каву. 

Йду на терасу, тому що на вулиці чудова погода, і зовсім не очікую, що до мене приєднається мама Артура. Тільки її й не вистачає до повної картини божевільної сімейки. 

– Що у тебе з моїм сином? – питає холодно, сівши навпроти. Марія не зводить з мене погляду, а я хвилююсь, щоб кава не повернулася назад. 

– Що ви маєте на увазі? Артур – мій роботодавець, – кажу стримано.

– Ідіотку з мене не роби! Я ж бачу, як ти на нього дивишся! Вирішила спокусити багатого чоловіка? Нічого у тебе не вийде! 

Ого! А ця жінка сильно переживає за статки Артура. Краще б за сина так переживала… 

– По-перше, знизьте тон. Я вам не злякане дівчисько, – відповідаю стримано. Насправді так і кортить виплюнути цю каву їй в обличчя. Але ж блін, я няня! Де мої манери?! – По-друге, Артур сам знає, з ким йому зустрічатися. А по-третє, розплющте нарешті свої очі. Не можна любити лише одну дитину, а іншу просто використовувати. Це дуже низько з вашого боку. 

Хух! Я це сказала! І навіть ноги не затряслись! 

Сподіваюсь ця жінка не триматиме на мене зла і не придушить десь у кутку, поки всі будуть веселитися на весіллі. Хоча таки варто триматись від неї якомога далі. 

Коли повертаюсь у кімнату, Надя якраз прокидається. Допомагаю їй одягнутися, і саме в цей час покоївка кличе нас снідати. Чесно кажучи, я готова пропустити сніданок, але тоді Марія подумає, що я злякалася. Ні, не буде цього! 

– Як спалося? – питає Артур, коли зустрічає нас з Надійкою внизу. 

– Чудово, – не знаю, чому, але після вчорашнього не можу змусити себе дивитися йому в очі. 

Коли сідаємо за стіл, мені дістається місце навпроти Ніни. Дівчина зовсім не нагадує щасливу наречену, і Арсен чомусь злий сидить. Зате у мене та Надійки чудовий апетит. Наминаємо за обидві щоки. Можливо, річ у тім, що за весь час, поки ми за столом, ніхто і слова не сказав? 

– Чому всі такі сумні сьогодні? Це ж день весілля! – питає Надя, коли повертаємось у кімнату.

– Не знаю. Хвилюються, напевно, – знизую плечима і дістаю з шафи наші сукні. 

Спочатку одягаю Надю і роблю їй зачіску. Дівчинка справжня принцеса в цій сукні, і, розглядаючи її, не можу перестати всміхатися.

– Ми з татом тебе внизу почекаємо, – говорить, коли я закінчую робити макіяж. 

Насправді сильно хвилююсь. Усе начебто добре і сукня мені пасує, але… боюсь і одночасно хочу побачити реакцію Артура. Просто в цій сукні я не така, як зазвичай. Чи оцінить він це? І чи хочу я, щоб оцінив? 

Вчора Артур запитав у мене, чи подобається він мені. Я не відповіла і… видихнула з полегшенням. Та собі відповісти я маю, щоб знати, як бути далі.

Так, Артур мені подобається. З собою я чесна. Поки що не знаю, добре це чи погано, але з проблемами буду розбиратися в процесі їх появи. А зараз – на свято двох людей, які не кохають одне одного.

Божевілля продовжується. Боже, дай мені сил!