Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Коли я дотягнула останній мішок з речами, біля підземної кімнати на мене вже чекали всі привиди з теж зібраними матеріалами. От і чудово що всі на місці, буде простіше це все затягнути всередину.

– Доброго дня пані Маріє – радісно виголосила Кея біля якої крутився Кай з мішечками з травами які він допомагав їй нести.

– І вам доброго – важко видихаю, кидаючи важкий зв’язок на землю – Ну що ж, давайте це все занесемо всередину. 

– Я допоможу – каже Соні перехоплюючи мою важку ношу і несе донизу по сходах і невдовзі кричить – Гей! Старий, кинь вогнику ато тут темно хоч око виколи, навіть драконячий зір не рятує! – звернувся він до Грейсона.

Грейсон пробубнів щось докірливо собі під ніс і освітив нам увесь шлях до низу, от і чудово, я зможу трохи зекономити власної магії, а то мені вона сьогодні дуже ще знадобиться. Ми спустилися всією зграйкою до низу і Грейсон освітив усю кімнату магічним світлом і я дуже здивувалася, тому що там побачила.

– Ми занесли сюди стіл для зручності і жорнова які ви просили – пояснив мені Бен обережно ставлячи на підлогу великий мішок.

Підійшовши до столу я почала викладати великі миски, вже знайоме мені зубило, молоток, ніж, велику залізну ложку, декілька пляшок з водою і величезний казан який тягла окремо, бо він був радше схожий на круглу ванну ніж на звичну велику каструлю. Увесь цей час поки ми всі в тиші розкладали вміст з усіх мішків, я нервово намагалася пригадати той лист з інструкціями, де писалося як правильно зробити скерипі. 

І що саме найгірше це те, що я розуміла що дещо в тому листі прийдеться змінити, щоб зробити нове скерипі що змінює форму. І от що саме я поки навіть уявити собі не можу! А можливо нічого змінювати і не доведеться і якщо я влию достатньо магії, воно й так буде перетворюватися? Але звідки мені це знати. Та й чи це взагалі можливо таке зробити?

– Маріє – перебив мої нервові думки Грейсон з цікавістю розглядаючи все що ми притягли – І що ми будемо робити з усім цим? – він вказує пальцем на мішки з камінням і плодами.

– Я хочу виготовити скерипі для Соні, щоб ми могли повернутися назад.

Очі темного жадібно зблиснули нетерпимою цікавістю, що буквально вилізала з нього з усіх щілин.

– І що таке “скерипі”? – примруживши очі запитує у мене.

– Це штучне тіло у яке можна заселити душу.

– Тобто, ти хочеш зробити мені тіло?! – захоплено вигукнув Соні.

– Так.

– Хм, штучне тіло значить… – тихо промовив темний задумливо потираючи підборіддя – ніколи про таке не чув. 

– Ці тіла вигадав і створив Вільям Де Блод, мій дід. – відповідаю йому на що він здивовано підводить темні брови вгору.

– Вільям? – зачудовано виголосив темний, начебто знав його, а чи знав?

– Ти з ним знайомий? – запитую у нього. Темний кривиться і знехотя розмито, але все ж відповіда.

– Так, деколи перетинався з ним. – і після цього темний став незвично мовчазний, начебто про щось згадав. Він навіть похмурнів більше. Можливо вони не ладили між собою або є ще якась причина? 

– Давай краще починати замість того, щоб стояти! З чого треба починати? – випалив темний, ховаючи всю ту похмурість кудись в середину.

Я замислилася, що там перше було в інструкції? Здається спочатку треба перетерти каміння.

– Де каміння “Білий скарб-Леї”? – запитую у привидів ідучи до двох мішків.

– У, тому що справа від тебе – відповів Соні – Але я зрозуміти не можу, навіщо тобі стільки його?

– Нам потрібно його перетерти у порошок – кажу йому.

– Що увесь?!

– Скоріш всього що так – поблажливо всміхаюся, адже і сама розумію що це буде нелегка робота – Я не знаю скільки знадобиться каміння на таке скерипі яке я хочу зробити саме тобі. Тому треба багато порошку на всяк випадок.

– Скажи Маріє, а ти хоч раз робила ці скерипі? – запитав темний.

– Так, трьох я вже зробила. Але вони були звичайними, а от у Соні має бути таке що зможе змінювати свою форму на драконячу.

– А таке взагалі можливо? – хмурячись з часткою скептизу запитує темний.

– Якщо чесно я не впевнена, адже їх я ще не робила та й не знаю чи зійде той спосіб виготовлення як і у звичайних. Можливо доведеться щось змінювати, якщо не вийде з звичайним способом. Але… – я зупинилася пригадуючи дещо.

– “Але” щось ще є, через що ти гадаєш що може вийти – констатує він.

– Так. Дехто мені казав що таке зробити в принципі можливо, але як саме я поки що не знаю.

– Що ж, тоді краще почати спочатку з цього! А далі якщо буде треба вигадаємо щось! – підбадьорює всіх нас Грейсон, підштовхуючи до дій – Окрім того, що потрібно перемолоти каміння, ще щось треба робити з отими плодами “Жовтого сонця”?

– Їх треба розколоти і зібрати сік. Потім закип’ятити воду, залити туди сік і додати трохи власної рідкої магії з власною кров’ю. – розповідала як приготувати “Золоте сяйво” і дещо пригадала поки плоди не встигли розбити – О! І сік треба додавати одразу у теплу воду так, що краще зараз повністю розібратися з камінням, а потім готувати “Золоте сяйво”.

– “Золоте сяйво”? – перепитав Грейсон глузливо вигинаючи одну з своїх брів.

– Так, “Золоте сяйво” не я придумувала назви так що – я розвела руками в сторони – що є, то є це те що повинно вийти з плодів.

– Гаразд – з насмішкою кида привид, беручись теж до справи.

Отож, я з Кеєю і Каєм носили і засипали каміння до жорнової, а Грейсон з Беном і Соні по черзі перемелювали каміння крутячи важкі жорнова що були куди більші ніж ті якими я користувалася в себе у маєтку. З камінням ми прововтузилися майже більшу половину дня, адже самого матеріалу нам було потрібно багато на випадок якщо не вийде з першого разу, або навпаки для того скерипі потрібно буде куди більше матеріалу ніж для звичного. 

– Так, тепер перейдемо до плодів, але спершу підігріймо трохи води, щоб вона була теплою. Адже в неї ми будемо заливати сік. – скомандувала, далі беручі до рук казан вже зібравшись наливати воду… Стоп. А де нам її підігріти? Тут нема ні печі, ні каміну, а палити вогнище тут безглуздо та й немає з чого.