Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Доведеться нести і гріти воду у замку – втомлено пробурмотіла.

– Не треба – спокійно відказує молодий дракон – Я можу її підігріти магією полум'я драконів.

– А ти можеш це зробити у безтілесному стані? – запитую.

– Думаю що так – посміхається молодий дракон невпевненою юнацькою посмішкою.

– Тоді не розслабляємося працюємо! – підганяв нас Грейсон, адже він перший з нас кому не терпілося поглянути на все приготування і в принципі, на саме скерипі. Що ж тут я його цілком розумію, бо і самій було цікаво побачити що з цього вийде, та й Соні був у шаленому передчутті. Це було помітно по його завзятості і кривляючій посмішці що зринала раз по раз, що деколи ставала зосередженою лінією замість губ.

Наповнивши величезний казан водою, Соні став перед ним і зосереджено поклав на холодний метал долоні… 

– Стій! – зупинив його Грейсон.

– Що вже таке? – буркнув тому молодий дракон.

– Я поставлю захист на кімнату, щоб не було помітно що тут використовується магія – темний зробив деякі швидкі паси руками і кинув Соні згідний погляд, що той може вже починати. 

Поки вода підігрівалася ми дістали плоди з мішка і побрали зубила з молотками, щоб розлузати ці плоди що були по твердості не гірше за каміння.

– Беласе підтримуй теплу температуру води, а ми поки що дістанемо сік – повідомив молодого дракона темний.

Ми у трьох я, Грейсон і Бен почали розлузувати плоди “Жовтого сонця” що так просто не піддавалися нам у цій битві, але все ж перший тріск шкаралупи пролунав у Бена. Ми заздалегідь вирішили класти плоди до залізних мисок, щоб сік не витік одразу на стіл. Кай спритно забирав розлузані плоди і заливав сік у казан з водою яку перемішувала Кея, щоб сік гарно розчинявся у воді. І так ми продовжували поки не скінчилися всі плоди.

Ми могли поки що передихнути, адже все це повинно було прокип'ятитись десь пів години. Я декілька разів пропонувала змінити Кею, щоб вона якщо вже втомилася, то могла відпочити, але вона навідріз відмовилася.

– Залишилося тільки додати рідкої магії з кров’ю – прокоментував Бен привертаючи цим до себе увагу, що бувало дуже рідко – Після цього що з ним треба буде робити? – поцікавився він.

– Перемішати з порошком, але я думаю спочатку ми відділимо матеріалу тільки, щоб зробити одне пробне тіло. – а сама у цей час замислилася, скільки ж потрібно буде влити у цей казан магії і власної крові? Бо це тобі не маленька каструлька якій вистачило всього лиш трохи цівок. Але якщо зараз не завершити приготування соку, він зіпсується. Я відчуваю легку, примарну руку Грейсона що лягла мені на плече.

– Не хвилюйся Маріє, якщо привеликому використані рідкої магії тобі стане не добре, я допоможу і підлікую тебе, але я думаю що і драконяча мітка може тебе добре так підтримувати у здоров’ї. Але все ж обережність не завадить.

Стоп. Я різко повернула голову до привида.

– Звідки ти знаєш про мітку? – спантеличено запитала, адже я сьогодні була одягнена у сорочку з високим коміром і мітку не можна було побачити. 

– Белас мені сказав. Він відчув її на тобі. – признався темний.

– Он як.

Тиша.

– Якщо ми готуємо це – мовив він тихим голосом, вказуючи на нашу пророблену роботу, продовжує – значить повернути спогади Дикому не вдалося.

– Не знаю – відповіла чесно – здається що він начебто і щось пригадав, але все одно… поки що повністю не довіряє мені. Щось вчора сталося… щось що я не можу зрозуміти ще й досі. У нього щось коїться у голові і… Я не знаю Грейсоне що мені ще робити. – промовила на межі ломлення власного голосу від відчаю.

– Не хвилюйся дівчинко – мовив заспокоюючим голосом Грейсон, пригортаючи мене до себе і кладе мені на маківку долоню – Скоро він має все пригадати, якщо вже мучиться від того що до голови йому починають лізти різні спогади. 

У цьому його жесті і діях було щось особливе і схоже на… батьківську турботу що давно була втрачена. Що надиво мені дарувало тепло і спокій який я так, давно втратила і принаймні зараз, я змогла спокійно видихнути. Хоч і на коротку мить, але мені полегшало.

– Готово! – вигукує Кея, що її дзвінкий голос розходиться луною по кімнаті цим змушуючи мене відірватися від неспокійних думок.

Я мовчки іду до столу і беру ніж. Залишилося зробити останній крок. Підійшовши ближче до казана, я на секунду завагалася… Якщо розріжу глибоко поранення загоїться відразу, чи ні? Чи мітка загоює поранення лише тоді коли її ставлять? А що як… 

Я різко видихнула відкинувши всі свої сумніви що заважали мені діяти, відпустила власну магію пропускаючи її всю не назовні, а в саму себе вливаючи її прямо собі у вени. Я відчула як магія змусила бігти мою кров швидше, викликаючи сильне почуття адреналіну в усьому тілі яке хотілося кудись подіти. Я рубанула собі прямо по зап’ястку глибоким порізом, скривившись від неприємного ріжучо-відкритого відчуття, до якого торкаються прохолодне повітря що лоскотало розріз з якого ледве не рікою зацебеніла кров з срібними домішками прямо у сік.

Кров лилася швидко і не думаючи спинятися що я вже втратила лік часу, можливо зараз пройшло всього декілька хвилин, але мені здавалося що години. У голові почало трохи паморочитися, а тіло трохи хитати від знекровлення що викликало нудоту і слабкість, але треба було влити потрібну кількість магії з кров’ю, щоб “Золоте сяйво” було готове. Бо якщо не вийде прийдеться починати все спочатку.

– Може вже досить? – стурбовано мовила Кея – Ви вже жахливо зблідли, що можна сплутати зі справжнім мерцем.

– Ні, ще трохи – мляво мовила, мій язик почав заплітатися, а вуста нестерпно пересохли що я заледве розліпила їх, щоб відповісти.

– Ой-йой що ж це буде. – стурбовано бурчить Кея – Ви ж розрізали ножем прямо собі по вені.

– Приготуй поки що щось чим можна буде зупинити кров – скомандував їй Грейсон, удавано впевненим голосом у якому чулися нотки хвилювання.