Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

була моя думка, і його ганебну поведінку ми і вклепалися в сю халепу. Я не плекав до нього в серці жодних добрих почуттів, бо ж він зробив усе, що було в його силах, аби зашкодити мені та моїм розвідинам і наструнчити проти мене люд у Джеймставні. Я щиро бажав, щоби він опинився у Льондоні або ж на дні сеї Затоки, про що я йому і сказав. Він лише зиркнув на мене, не мовивши ні слова, але я здогадався, що в нього було на умі: якби я почав шкилювати з нього і далі, він мав намір розповісти всьому товариству отую підлую брехню про Покахонтас і мене, що він часто збирався зробити ранійше, отож я дав йому спокій. Одначе я розважив, що так не може тривати довго, а тому треба якомога швидше знайти помічний спосіб, позаяк сей розбрат таки призведе до бунту, а без мойого проводу, я був у тому певен, вони всі так і загинуть од рук дикунів, у гріху та невігластві, перш ніж встигнуть дістатися Джеймставна.

Дуже втомившись од пригод того дня та охлявши з голоду, вони, попри всі свої страхи та нарікання, невдовзі поснули, і я, залишившись сам, спробував завести розмову зі своїм вартівником, отим малим і ротатим дикуном, маючи намір дізнатися, яка ж наша доля, і, хтозна, може, запобігти його ласки або ж підживити ті чвари, які я зауважив.

Сього разу мені пощастило більше, ніж досі; не знаю, що було причиною того — чи те, що ми лише вдвох не спали, чи то він намагався знайти в мені союзника для своєї справи, але дикун говорив охвітно і щиро, одповідаючи на мої запитання. Я спитав, Як його звати? На що він одповів, що його ім'я Вепентер, себто рогоносець, і звати його так тому, що його дружину забрав до свойого ложа старий верованс, сиріч король. Розпитуючи його далі, я дізнався, що отсей самий король на ім'я Кекатотассапууекскунафмасс (що означає Дев'яносто Риб) нещодавно помер, і я здогадався, що отсей самий Вепентер з ревнощів його й убив. Отож місто зосталося без короля, а що старий король не мав жодних нащадків, окрім сеї наліжниці, то дикуни повинні були обрати собі нового верованса з їхнього числа, і се вони мають намір вчинити вранці, а для того існує один-єдиний спосіб.

Усі агатчвупси вкрай малої статури, і з сеї причини вони дуже заздрять великим на зріст чоловікам у тілі. Вони вірять: що більше з'їсть чоловік, то більшим він стане, і що важчий їхній король, то захищеніше їхнє місто від ворогів. Тим-то, коли король помирає, не залишаючи нащадків чоловічої статі, усі агатчвупси збираються і влаштовують учту, і того, хто викаже себе найбільшим жеруном, вони і назвуть своїм королем, даючи йому при тому нове ім'я, що означатиме досягнення, завдяки якому він і здобув свій трон. Отак-то старого верованса звали Кекатотассапууекскунафмассом, оскільки він із'їв дев'яносто рибин того дня, коли зробився їхнім королем. І тим-то, як я здогадався, сей нарід слушно називав себе агатчвупсами, зважаючи на всі ті гази, що, утворюючись у животах, супроводжують їхні учти.

Таким був їхній чудернацький звичай, і коли я взнав про нього, то моя доля і доля моїх товаришів дещо прояснилася, хоча я й досі не був певен: Навіщо ж нас узяли в полон? Але, розмовляючи далі, я скоро дізнався, що в місті було два чоловіки, які прагнули обійняти трон. Один з них був убивця короля, якраз оцей самий Вепентер, із яким я вів бесіду і який хтів бути королем хоча б для того, щоб повернути собі дружину і колишню наліжницю старого короля, котра, якщо вже належала колись королю, то може лягти тепер тільки з наступним королем. Суперником Вепентера був отой самий опасистий дикун, що перед тим так надокучав нам своєю балаканиною і котрого звали Аттонсеомугхоуг, або ж, по-нашому, Мета-для-Стрілиць, бо ж він був дуже товстим, тож у нього легко було поцілити. Отсей Аттонс також жадав дружину Вепентера, котру звали Покатавертуссан, що означає Вогонь-у-Ліжку, через те, що вона з винятковим запалом оддавалася любовним втіхам.

Отож якби змага полягала лишень у тому, хто з сих двох є більшим жеруном, сей Аттонс чи сей Вепентер, то тоді Вепентер напевно вже програв би, бо він був невеличкий на зріст, а Аттонс мав надзвичайно великий живіт і апетит. Але звичай був такий, що будь-який дикун може виставити замість себе довірену особу, якщо потрапить знайти собі такого замісника, що зголосився б на се, і якщо той його відважний воїн виграє сю битву, то тоді вони ділитимуть трон і ласки королиці, але замісник не матиме влади оддавати накази. Отак вони змінили сей старосьвітський ритуал, аби мати змогу вірити й далі, що найтовстіший чоловік стане найкращим королем, і разом з тим уникнути прикрих наслідків сього їхнього віруваня.

Отож саме через сей звичай Вепентер і його спільники і захопили нас, і позаяк ми мали дивну зовнішність і пливли на чудернацькому судні, вони й узяли нас за чудотворців і хтіли вибрати з-поміж нас одного, хто мав би зіграти ролю його замісника наступного дня. Він вирік, що то якраз загін Аттонса обстрілював нас з берега стрілицями, аби одігнати подалі, саме тоді, коли мілорд Берлінґейм, схиливши на свій бік джентльменів, підбивав їх виладуватися на берег, аби знайти собі якогось підживку, попри те що я був проти сього, позаяк, на моє переконанє, ся земля, здавалося, була вороже до нас налаштована. А Вепентер назвав нас саскуеханноками лише для того, щоби зіпсувати апетит своєму супротивнику.

Се та багато інших речей дізнався я од Вепентера, котрий потім, почувши, що я капітан сеї залоги, висунув мені свої умови, що полягали ось у чім: я буду його замісником на учті, яка мала невдовзі відбутися. У випадку, якщо я здолаю Аттонса у справі обжерливості, усіх моїх товаришів звільнять, а ми спільно правитимемо містом і ділитимемо ложе Покатавертуссан. Якщо ж станеться протилежне й Аттонс вийде звитяжцем, то тоді мене й усю мою залогу очікуватиме загибель од рук Аттонса, бо такий уже був звичай межи сих агатчвупсів.

Я одказав, що його вибір — се для мене честь, одначе завважив, що я не широкий у поясі, маю помірний апетит і не дуже-то схильний до обжерливости. Тим-то, якщо він бажає мати